Еманера (Emanera) 40 мг, 56 таблеток

Еманера (Еmanera)
 

Склад:
діюча речовина: 1 капсула кишковорозчинна містить 20 мг або 40 мг езомепразолу (у вигляді езомепразолу магнію дигідрату);
допоміжні речовини: цукор сферичний (містить сахарозу), повідон, натрію лаурилсульфат, опадрай II білий 85F28751, магнію карбонат важкий, метакрилатного сополімеру дисперсія, тальк, макрогол 6000, титану діоксид (Е 171), полісорбат 80, заліза оксид червоний (Е 172), желатин.
Лікарська форма. Капсули кишковорозчинні.
Фармакотерапевтична група. Інгібітори протонної помпи.
Код АТС А02В С05.
Клінічні характеристики.
Показання.
Шлунково-стравохідний рефлюкс:
лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту;
тривале лікування пацієнтів із вилікуваним езофагітом для профілактики рецидиву;
симптоматичне лікування шлунково-стравохідної рефлюксної хвороби.
У комбінації з відповідними антибактеріальними схемами лікування для знищення Helicobacter pylori:
лікування виразки дванадцятипалої кишки, спричиненої Helicobacter pylori;
профілактика рецидиву виразки шлунка і дванадцятипалої кишки у пацієнтів з виразками, спричиненими Helicobacter pylori.
Пацієнти, яким потрібне постійне лікування нестероїдними протизапальними засобами:
лікування виразки шлунка, спричиненої застосуванням нестероїдних протизапальних засобів;
профілактика рецидиву виразки шлунка і дванадцятипалої кишки, спричиненої лікуванням нестероїдними протизапальними засобами, у пацієнтів з високим ризиком.
Запобігання повторній кровотечі виразки шлунка після попереднього внутрішньовенного введення езомепразолу.  
Лікування при синдромі Золлінгера – Еллісона.
Протипоказання.
Підвищена чутливість до активної субстанції, заміщених бензимідазолів або будь-якого іншого інгредієнта препарату.
Езомепразол, як і інші інгібітори протонної помпи, не рекомендується застосовувати разом з атазанавіром (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Дитячий вік до 12 років.
Спосіб застосування та дози.
Капсули потрібно ковтати цілими, запиваючи рідиною. Препарат можна приймати у будь-який час дня під час вживання їжі або без неї. Капсули не можна розжовувати або подрібнювати.
Для пацієнтів, яким важко ковтати, капсулу можна відкрити, а гранули розчинити з половиною склянки негазованої води. Будь-яку іншу рідину використовувати не рекомендується через можливе розчинення ентеросолюбільної оболонки. Рідину з гранулами потрібно випити одразу або в межах 30 хвилин після приготування. Після цього потрібно обполоснути склянку половиною склянки води і випити. Гранули не можна розжовувати або подрібнювати.
Для пацієнтів, які не можуть ковтати, капсулу потрібно відкрити, гранули розчинити з половиною склянки негазованої води і ввести через шлунковий зонд. Важливо ретельно перевірити відповідність вибраного шприца і зонда. Інструкції для приготування та введення розчину наводяться у розділі «Особливості застосування».
Дорослі та діти віком від 12 років.
Шлунково-стравохідний рефлюкс
– лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту:
40 мг 1 раз на добу щодня протягом 4 тижнів.
Для пацієнтів, у яких не зник езофагіт або у яких продовжуються симптоми, рекомендується провести додаткове 4-тижневе лікування;
– тривале лікування пацієнтів із вилікуваним езофагітом для профілактики рецидиву:
20 мг 1 раз на добу щодня;
– симптоматичне лікування шлунково-стравохідного рефлюксу:
пацієнтам без езофагіту – по 20 мг 1 раз на добу щодня. Якщо після 4 тижнів симптоми не зникли, потрібно провести додаткове обстеження пацієнта. Якщо симптоми зникли, то для подальшого контролювання симптомів можна застосовувати по 20 мг 1 раз на добу щодня. Для дорослих людей можна використовувати схему лікування "за потребою" при введенні по 20 мг 1 раз на добу щодня. Для пацієнтів, яким проводиться лікування нестероїдними протизапальними засобами та які наражаються на підвищений ризик розвитку виразки шлунка та дванадцятипалої кишки, для подальшого контролювання симптомів не рекомендується застосовувати схему лікування «за потребою».
Дорослі.
У комбінації з відповідними антибактеріальними схемами лікування для знищення Helicobacter pylori:
–  лікування виразки дванадцятипалої кишки, спричиненої Helicobacter pylori;
– профілактика рецидиву виразки шлунка і дванадцятипалої кишки у пацієнтів з виразками, спричиненими Helicobacter pylori.
По 20 мг Еманери у комплексі з 1 г амоксициліну та 500 мг кларитроміцину двічі на добу протягом 7 днів.
Пацієнти, яким потрібне постійне лікування нестероїдними протизапальними засобами.
– лікування виразки шлунка, спричиненої застосуванням нестероїдних протизапальних засобів:
звичайна доза становить 20 мг 1 раз на добу. Тривалість лікування – 4-8 тижнів;
– профілактика рецидиву виразки шлунка і дванадцятипалої кишки, спричиненої лікуванням нестероїдними протизапальними засобами, у пацієнтів з високим ризиком:
20 мг 1 раз на добу.
Запобігання повторній кровотечі виразки шлунка після попереднього внутрішньовенного введення езомепразолу.  
По 40 мг 1 раз на добу щодня протягом 4 тижнів після внутрішньовенного введення для профілактики рецидиву кровотечі виразки шлунка і дванадцятипалої кишки.
Лікування при синдромі Золлінгера – Еллісона.
Рекомендована початкова доза Еманери – по 40 мг 2 рази на добу. Пізніше дозу можна індивідуально змінити і продовжувати лікування за клінічними показаннями. На основі наявних клінічних даних у більшості пацієнтів може досягатися контроль при дозах езомепразолу від 80 мг до 160 мг на добу щодня. При дозах вище 80 мг на добу дозу потрібно розділити на 2 прийоми.
Діти віком до 12 років
Через відсутність даних Еманеру не рекомендується застосовувати при лікуванні дітей віком до 12 років.
Порушення функції нирок
Для пацієнтів з порушеною функцією нирок змінювати дозу не потрібно. Але через обмежений досвід лікування пацієнтів із сильно вираженою нирковою недостатністю рекомендується дотримуватись обережності при застосуванні препарату таким пацієнтам (див. розділ «Фармакологічні властивості»).
Порушення функції печінки
Для пацієнтів зі слабким або помірним порушенням функції печінки змінювати дозу не потрібно. Для пацієнтів із сильним порушенням функції печінки не потрібно перевищувати максимальну дозу Еманери 20 мг (див. розділ «Фармакологічні властивості»).
Пацієнти літнього віку
Для людей літнього віку змінювати дозу не потрібно.
Побічні реакції.
Під час клінічних досліджень езомепразолу та під час досліджень після початку його продажу були виявлені або підозрювалися побічні реакції, жодна з яких  не залежала від дози.
Для визначення частоти реакцій використали наступну класифікацію:
дуже часто (³1/10);
часто (від ³1/100 до <1/10);
нечасто (від ³1/1000 до <1/100);
рідко (від ³1/10000 до <1/1000);
дуже рідко (<1/10000), невідомо (не можна оцінити на підставі наявних даних).
У межах кожної частотної групи побічні ефекти наводяться у порядку зменшення їх серйозності.
Порушення показників крові та лімфатичної системи
Рідко: лейкопенія, тромбоцитопенія.
Дуже рідко: агранулоцитоз, панцитопенія.
З боку імунної системи
Рідко: алергічні реакції, наприклад гарячка, ангіоневротичний набряк та анафілактична реакція / шок.
З боку метаболізму і травлення
Нечасто: периферичні набряки.
Рідко: гіпонатріємія.
З боку психіки
Нечасто: безсоння.
Рідко: ажитація, сплутаність свідомості, депресія.
Дуже рідко: агресія, галюцинації.
Порушення з боку нервової системи
Часто: головний біль.
Нечасто: запаморочення, парестезія, сонливість.
Рідко: порушення смакових відчуттів.
З боку органів зору
Рідко: нечіткість зору.
З боку органів слуху
Нечасто: вертиго.
З боку органів дихання, грудної клітки та середостіння
Рідко: бронхоспазм.
З боку шлунково-кишкового тракту
Часто: біль у животі, запор, діарея, метеоризм, нудота/блювання.
Нечасто: сухість у роті.
Рідко: стоматит, шлунково-кишковий кандидоз.
Гепатобіліарні порушення
Нечасто: збільшення активності ферментів печінки.
Рідко: гепатит з жовтяницею або без неї.
Дуже рідко: печінкова недостатність, енцефалопатія у пацієнтів з наявним раніше захворюванням печінки.
З боку шкіри та підшкірних тканин
Нечасто: дерматит, свербіж, висипання, кропив'янка.
Рідко: облисіння, фоточутливість.
Дуже рідко: багатоформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.
З боку скелетно-м'язової системи та сполучних тканин
Рідко: артралгія, міалгія.
Дуже рідко: м'язова слабкість.
З боку нирок та сечовивідних шляхів
Дуже рідко: інтерстиціальний нефрит.
З боку репродуктивної системи та грудей
Дуже рідко: гінекомастія.
Системні порушення та реакції у місці введення
Рідко: нездужання, підвищене потовиділення.
Передозування.
Відомо дуже небагато випадків навмисного передозування. Симптомами, описаними у зв'язку з прийомом дози 280 мг, були шлунково-кишкові розлади і слабкість. Одноразові дози езомепразолу 80 мг не викликали розладів. Специфічний антидот невідомий. Езомепразол добре зв'язується з білками плазми і тому погано виводиться шляхом діалізу. При передозуванні потрібно проводити симптоматичне лікування та вживати стандартних заходів для підтримання функцій організму.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Щодо езомепразолу були отримані недостатні клінічні дані стосовно дії у період вагітності. При застосуванні омепразолу, який є рацемічною сумішшю, дані, отримані під час епідеміологічних досліджень, для більшої кількості жінок у період вагітності не вказують на наявність ефектів, пов’язаних із мальформацією або фетотоксичністю. Під час експериментів на тваринах із застосуванням езомепразолу не були отримані дані, які б вказували на наявність шкідливого впливу на розвиток ембріона/плода. Під час експериментів на тваринах із застосуванням цієї рацемічної суміші не спостерігали ознак прямого або непрямого несприятливого впливу на перебіг вагітності, пологів або на післяпологовий розвиток. Призначати цей препарат вагітним жінкам слід з обережністю.
Досі невідомо, чи проникає езомепразол у грудне молоко у жінок. Дослідження за участі жінок у період лактації не проводились. Тому Еманеру не рекомендується застосовувати протягом періоду годування груддю.
Діти.
Через відсутність даних Еманеру не рекомендується застосовувати для лікування дітей віком до 12 років.
Особливості застосування.
У разі наявності будь-якого тривожного симптому (наприклад, значної ненавмисної втрати маси тіла, частого блювання, дисфагії, кривавого блювання або мелени), а також у разі наявності або підозри виразку шлунка потрібно виключити злоякісне захворювання, оскільки лікування Еманерою може маскувати симптоматику і затримати виявлення пухлини.
За пацієнтами, яким проводиться тривале лікування (особливо при лікуванні протягом більше одного року) потрібно проводити регулярне спостереження.
Пацієнти, яким проводиться лікування «за вимогою», повинні одразу звернутися до свого лікаря, якщо зміниться характер симптомів. При призначенні езомепразолу для лікування «за вимогою» потрібно враховувати можливість взаємодії з іншими фармацевтичними препаратами внаслідок коливання концентрації езомепразолу у плазмі крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
При призначенні езомепразолу для знищення Helicobacter pylori потрібно враховувати можливість лікарської взаємодії для всіх компонентів цієї потрійної схеми терапії. Кларитроміцин є потужним інгібітором CYP3A4, тому потрібно враховувати протипоказання та взаємодії для кларитроміцину при застосуванні потрійної схеми для лікування пацієнтів, які паралельно приймають інші препарати, метаболічний розпад яких здійснюється за допомогою CYP3A4, наприклад цизаприд.
Лікування інгібіторами протонної помпи може призводити до деякого збільшення ризику розвитку шлунково-кишкової інфекцій, наприклад інфекцій, спричинених Salmonella і Campylobacter (див. розділ «Фармакологічні властивості»).
До складу Еманери входить сахароза. Цей препарат не рекомендується застосовувати пацієнтам із рідкісними спадковими порушеннями непереносимості фруктози, мальабсорбції глюкози-галактози або дефіциту сахарози-ізомальтази.
Введення через шлунковий зонд
1.   Відкрити капсулу і набрати гранули у відповідний шприц, а потім набрати у шприц приблизно 25 мл води і приблизно 5 мл повітря.
Для деяких зондів потрібно готувати дисперсію з 50 мл води, щоб запобігти закупорюванню зонда гранулами.
2.   Одразу струсити шприц для рівномірного розподілу гранул у суспензії.
3.   Тримаючи шприц кінчиком вгору, перевірити, щоб кінчик не був закупорений.
4.   Приєднати шприц до зонда, зберігаючи описане вище положення шприца.
5.   Струснути шприц і перевернути його кінцем донизу. Одразу ввести в зонд 5–10 мл. Після введення перевернути шприц і струснути (шприц потрібно тримати кінцем вгору, щоб уникнути закупорювання кінця).
6.   Перевернути шприц кінцем донизу і одразу ввести в зонд ще 5–10 мл. Повторювати цю процедуру до повного спорожнення шприца.
7.      Набрати в шприц 25 мл води і 5 мл повітря і у разі необхідності повторити процедуру № 5 для вимивання осаду, що залишився у шприці. Для деяких зондів потрібно 50 мл води.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
Жодного впливу не спостерігалося.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Вплив езомепразолу на фармакокінетику інших лікарських засобів
Лікарські засоби, абсорбція яких залежить від рівня рН середовища.
Зниження кислотності у шлунку під час лікування езомепразолом може призводити до збільшення або зменшення абсорбції лікарських засобів, якщо механізм абсорбції залежить від рівня рН у шлунку. Під час лікування езомепразолом, як і при застосуванні інших інгібіторів секреції кислоти або антацидних засобів, може зменшуватись абсорбція кетоконазолу та ітраконазолу.
У здорових добровольців супутнє введення омепразолу (по 40 мг 1 раз на добу) з атазанавіром по 300 мг/ритонавіром по 100 мг призводило до значного зниження системної дії атазанавіру (зменшення величин AUC, Cmax і Cmin приблизно на 75 %). Збільшення дози атазанавіру до 400 мг не призводило до компенсації впливу омепразолу на системну дію атазанавіру. Інгібітори протонної помпи, включаючи езомепразол, не рекомендується вводити разом з атазанавіром.
Препарати, метаболічний розпад яких здійснюється за допомогою CYP2C19
Езомепразол гальмує активність CYP2C19, який є основним ферментом, що спричинює метаболічний розпад езомепразолу. Тому при комбінації езомепразолу з препаратом, метаболічний розпад якого здійснюється за допомогою CYP2C19, наприклад з діазепамом, циталопрамом, іміпраміном, кломіпраміном, фенітоїном тощо, концентрація цих лікарських засобів може збільшуватись, і тому може виникнути необхідність зменшення дози. Це потрібно особливо враховувати при призначенні езомепразолу для лікування «за вимогою». Супутнє введення езомепразолу у дозі 30 мг призводило до зниження на 45 % кліренсу діазепаму, який є субстратом для CYP2C19. У пацієнтів з епілепсією супутнє введення езомепразолу у дозі 40 мг призводило до збільшення на 13 % мінімальної концентрації фенітоїну у плазмі крові. На початку або при відміні лікування езомепразолом рекомендується визначати концентрацію фенітоїну у плазмі крові. Омепразол (по 40 мг 1 раз на добу) збільшував величини Cmax і AUCt  для вориконазолу (субстрат для CYP2C19) відповідно на 15 % і 41 %.
Клінічне дослідження за участі пацієнтів, яким проводили лікування варфарином, показало, що при супутньому введенні езомепразолу у дозі 40 мг час коагуляції знаходився в межах прийнятного діапазону. Проте у постмаркетингових дослідженнях при такому супутньому лікуванні відмічалося кілька випадків підвищення міжнародного нормалізованого співвідношення. Тому на початку або в кінці лікування езомепразолом на тлі лікування варфарином або іншими похідними кумарину рекомендується проводити спостереження.
У здорових добровольців супутнє введення езомепразолу у дозі 40 мг призводило до збільшення площі під кривою залежності концентрації у плазмі від часу (AUC) на 32 % і збільшення періоду напіввиведення (t1/2) на 31 %, але при цьому не відбувалося значного підвищення максимальної концентрації цизаприду у плазмі крові. Після введення одного цизаприду спостерігалося деяке збільшення інтервалу QTc, але застосування цизаприду в комбінації з езомепразолом не супроводжувалося подальшим збільшенням цього інтервалу (див. розділ «Особливості застосування»).
Езомепразол на виявив клінічно значущого впливу на фармакокінетику амоксициліну або хінідину.
При застосуванні езомепразолу та напроксену або рофекоксибу не було виявлено ознак клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії.
Вплив інших препаратів на фармакокінетику езомепразолу
Метаболічний розпад езомепразолу здійснюється за допомогою CYP2C19 і CYP3A4. Супутнє введення езомепразолу та кларитроміцину, який є інгібітором CYP3A4 (по 500 мг двічі на добу), призводило до збільшення системної дії езомепразолу (AUC) у 2 рази. Супутнє введення езомепразолу і комбінованого інгібітору CYP2C19 і CYP3A4 може призводити до збільшення системної дії езомепразолу більше ніж у 2 рази. Вориконазол, який є інгібітором CYP2C19 і CYP3A4, збільшував величину AUCt для омепразолу на 280 %. У будь-якій з таких ситуації змінювати дозу езомепразолу не потрібно. Проте для пацієнтів зі значно вираженим порушенням функції печінки та у разі призначення тривалого лікування може виникнути потреба у корекції дози.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Езомепразол є S-ізомером омепразолу, який зменшує секрецію кислоти у шлунку через специфічний цільовий механізм дії. Він є специфічним інгібітором кислотних насосів у парієтальних клітинах. R-ізомер і S-ізомер омепразолу мають схожу фармакодинамічну активність.
Місце і механізм дії
Езомепразол є слабкою основою, і у надзвичайно кислому середовищі, в якому знаходяться секреторні канальці парієтальних клітин, відбувається збільшення його концентрації та перетворення в активну форму, яка гальмує активність ферменту H+K+-ATPази – кислотного насоса, а також гальмує як базальну, так і стимульовану секрецію кислоти.
Дія на секрецію шлункової кислоти
Після перорального застосування езомепразолу у дозі 20 мг і 40 мг ефект проявлявся в межах однієї години. Після повторного застосування езомепразолу у дозі 20 мг 1 раз на добу протягом 5 днів середній максимальний викид кислоти після стимуляції пентагастрином знижувався на 90 % при його визначенні через 6-7 годин після введення на 5-й день.
У пацієнтів із симптоматичним шлунково-стравохідним рефлюксом через 5 днів перорального введення езомепразолу у дозі 20 мг і 40 мг величина рН у шлунку залишалася на рівні вище 4 протягом середнього періоду відповідно 13 годин і 17 годин. При введенні езомепразолу у дозі       20 мг відносна кількість пацієнтів, у яких величина рН у шлунку залишалася на рівні вище 4 протягом мінімум 8, 12 і 16 годин, відповідно становила 76 %, 54 % і 24 %. Відповідна відносна кількість пацієнтів при введенні езомепразолу у дозі 40 мг становила 97 %, 92 % і 56 %.
При використанні AUC як параметра, що характеризує концентрацію у плазмі, був продемонстрований зв’язок між гальмуванням секреції кислоти та системною дією.
Терапевтичні ефекти гальмування секреції кислоти
При застосуванні езомепразолу у дозі 40 мг виліковування рефлекс-езофагіту відбувалося приблизно у 78 % пацієнтів через 4 тижні та у 93 % пацієнтів через 8 тижнів.
Тижневе лікування езомепразолом у дозі 20 мг двічі на добу та відповідними антибіотиками успішно знижувало Helicobacter pylori приблизно у 90 % пацієнтів.
При неускладнених виразках дванадцятипалої кишки після тижневого лікування для знищення цієї бактерії немає потреби проводити подальшу монотерапію антисекреторними препаратами для ефективного загоєння виразки і зникнення симптомів.
У ході рандомізованого, подвійного сліпого плацебо-контрольованого клінічного дослідження за участі пацієнтів з ендоскопічно підтвердженою виразкою шлунка, яка кровоточила і мала Ia, Ib, IIa або IIb ступінь за шкалою Фореста (9 %, 43 %, 38 % і 10 % відповідно), була проведена рандомізація з розподілом у групи для застосування езомепразолу як розчину для вливання (n=375) та для застосування плацебо (n=389). Після ендоскопічно підтвердженого гемостазу пацієнтам внутрішньовенно вливали езомепразол у дозі 80 мг протягом 30 хвилин, після чого проводили безперервне вливання езомепразолу зі швидкістю 8 мг на годину або ліки плацебо протягом 72 годин. Після початкового 72-годинного періоду всі пацієнти в рамках відкритого лікування приймали езомепразол у дозі 40 мг протягом 27 днів для пригнічення секреції кислоти. Повторна кровотеча в межах 3 днів з'являлась у 5,9 % пацієнтів із групи застосування езомепразолу і у 10,3 % пацієнтів із групи застосування плацебо. Через 30 днів після лікування повторна кровотеча з'являлась у 7,7 % і у 13,6 % пацієнтів відповідно із групи застосування езомепразолу і плацебо.
Інші ефекти, пов’язані з гальмуванням секреції кислоти
Під час лікування антисекреторними препаратами відбувається збільшення концентрації гастрину у сироватці крові у відповідь на зниження секреції кислоти.
У деяких пацієнтів під час тривалого лікування езомепразолом спостерігалося збільшення кількості ентерохромафіноподібних клітин, яке може бути пов’язано з підвищенням рівня гастрину у сироватці крові.
Під час тривалого лікування антисекреторними препаратами відбувалося деяке збільшення частоти появи гландулярних кіст у шлунку. Ці зміни є фізіологічним наслідком значного гальмування секреції кислоти, такі кісти є доброякісними і оборотними.
Зниження кислотності у шлунку будь-яким способом, включаючи застосування інгібіторів протонної помпи, призводить до збільшення кількості бактерій, які зазвичай знаходяться у шлунково-кишковому тракті. Лікування інгібіторами протонної помпи може призводити до деякого збільшення ризику розвитку шлунково-кишкових інфекцій, наприклад інфекцій, спричинених Salmonella і Campylobacter.
Два дослідження із застосуванням ранітидину як активного препарату для порівняння показали, що езомепразол є більш ефективним засобом при лікуванні виразки шлунка у пацієнтів, які приймають нестероїдні протизапальні засоби, включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2.
Під час досліджень із застосуванням плацебо як препарату для порівняння езомепразол призводив до кращого попередження розвитку виразки шлунка і дванадцятипалої кишки у пацієнтів, які приймають нестероїдні протизапальні засоби (пацієнти віком >60 років та/або пацієнти з виразкою в анамнезі), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2.
Фармакокінетика
Абсорбція і розподіл
Езомепразол є нестійким до дії кислоти, тому для перорального введення застосовуються гранули в ентеросолюбільній оболонці. В умовах in vivo ступінь перетворення на R-ізомер є незначним. Езомепразол швидко всмоктується, а максимальна концентрація у плазмі досягається приблизно через 1-2 години після введення. Абсолютна біодоступність становить 64 % після одноразового введення дози 40 мг і збільшується до 89 % після багаторазового введення 1 раз на добу. Для езомепразолу у дозі 20 мг відповідні величини становлять 50 % і 68 %. У здорових добровольців об'єм розподілу при рівноважному стані у плазмі становить приблизно 0,22 л/кг маси тіла. З білками плазми зв’язується 97 % від введеної дози езомепразолу.
Наявність їжі у шлунку призводить як до затримки, так і до зменшення абсорбції езомепразолу, хоча це не спричинює значної зміни впливу езомепразолу на кислотність у шлунку.
Метаболізм і екскреція
Езомепразол повністю перетворюється за участі ферментативної системи цитохрому P450 (CYP). Більша частина метаболізму езомепразолу залежить від поліморфного ізоферменту CYP2C19, який  відповідає за утворення гідроксильних і десметилових метаболітів езомепразолу. Частина метаболізму, що залишилася, залежить від іншого специфічного ізоферменту CYP3A4, відповідального за утворення езомепразолсульфону – основного метаболіту у плазмі крові.
Наведені нижче параметри відображують переважно фармакокінетику у пацієнтів з високою активністю ферменту CYP2C19, тобто у пацієнтів, в організмі яких здійснюється інтенсивний метаболічний розпад.
Після одноразового введення загальний плазмовий кліренс становить приблизно 17 л/годину, а після багаторазового введення – приблизно 9 л/годину. Після багаторазового введення період напіввиведення із плазми становить приблизно 1,3 години. Фармакокінетику езомепразолу вивчали при дозах до 40 мг двічі на добу. Після багаторазового введення езомепразолу AUC збільшується. Ступінь такого збільшення залежить від дози, і після багаторазового введення спостерігається більше ніж прямо пропорційна залежність AUC від дози. Така залежність від часу і дози обумовлюється зменшенням метаболізму «першого шляху», а системний кліренс може бути спричинений гальмуванням активності ферменту CYP2C19 езомепразолом та його сульфоновим метаболітом. У період між введеннями з частотою 1 раз на добу езомепразол повністю виводиться із плазми без ознак його накопичення.
Основні метаболіти езомепразолу не впливають на секрецію кислоти у шлунку. Майже 80 % від пероральної дози езомепразолу виводиться у вигляді метаболітів разом із сечею, а залишок виводиться з калом. Із сечею виводиться менше 1 % препарату у незміненому вигляді.
Особливі групи пацієнтів
Приблизно у 2,9 ± 1,5 % пацієнтів відмічається знижена активність ферменту CYP2C19, і вважають, що в їх організмі відбувається поганий метаболічний розпад. У цих пацієнтів метаболізм езомепразолу переважно каталізується ферментом CYP3A4. У пацієнтів з поганим метаболічним розпадом після багаторазового введення езомепразолу у дозі 40 мг 1 раз на добу середня AUC приблизно на 100 % перевищувала таку величину у пацієнтів з високою активністю ферменту CYP2C19 (з інтенсивним метаболічним розпадом). Середня Сmax у плазмі збільшувалася приблизно на 60 %. Ці дані не впливають на дозування езомепразолу.
У людей літнього віку (71-80 років) не відбувається значної зміни метаболічного розпаду езомепразолу.
Після одноразового введення езомепразолу у дозі 40 мг середня AUC у жінок приблизно на 30 % перевищує відповідний показник у чоловіків. Після багаторазового введення препарату 1 раз на добу така різниця не спостерігалася. Ці дані не впливають на дозування езомепразолу.
Порушення функції органів
У пацієнтів зі слабко або помірно вираженою дисфункцією печінки може знижуватися метаболічний розпад езомепразолу. У пацієнтів із сильним порушенням функції печінки зменшується швидкість метаболічного розпаду, що призводить до збільшення вдвічі AUC езомепразолу. Тому для пацієнтів із сильною дисфункцією печінки максимальна доза не повинна перевищувати 20 мг.
При введенні препарату з частотою 1 раз на добу не відбувається накопичення езомепразолу або його основних метаболітів в організмі.
Для пацієнтів зі зниженою функцією нирок не проводили спеціальних досліджень. Оскільки нирками виводяться метаболіти езомепразолу, а не сам езомепразол, то у пацієнтів з порушеною функцією нирок не повинен замінюватися метаболічний розпад езомепразолу.
Застосування у педіатрії
Діти віком 12-18 років.
Після багаторазового введення езомепразолу у дозі 20 мг і 40 мг загальна системна дія (AUC) і час до досягнення максимальної концентрації у плазмі (tmax) у дітей віком 12-18 років не відрізнялися від відповідних величин у дорослих при обох дозах езомепразолу.
Фармацевтичні характеристики.
Основні фізико-хімічні властивості:
тверда кишковорозчинна капсула
20 мг:
основа і ковпачок капсули  світло-рожевого кольору; вміст капсули – це білі або майже білі гранули;
40 мг:
основа і ковпачок капсули  рожевого кольору;  вміст капсули – це білі або майже білі гранули.
Термін придатності. 2 роки.
Не застосовувати після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.
Умови зберігання.
Зберігати при температурі не вище 30 °С в оригінальній упаковці для захисту від вологи.
Зберігати у недоступному для дітей місці.

Написати відгук