Гоптен (Gopten) 2 мг, 28 капсул

ГОПТЕН (GOPTEN)
 

Склад:
діюча речовина: 1 капсула містить трандолаприлу 2 мг;
допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний, лактози моногідрат, повідон, натрію стеарилфумарат, желатин, титану діоксид (Е 171), еритрозин (Е 127), заліза оксиди та гідроксиди (Е 172), натрію лаурилсульфат.
Лікарська форма. Капсули.
Фармакотерапевтична група.
Препарати, що впливають на ренін-ангіотензинову систему. Інгібітор ангіотензин-перетворювального ферменту (АПФ). Код АТС С 09А А 10.
Клінічні характеристики.
Показання.
Артеріальна гіпертензія (легка та помірна).
Дисфункція лівого шлуночка після перенесеного інфаркту міокарда.
Протипоказання.  
Підвищена чутливість до трандолаприлу або до будь-якого іншого компонента препарату.
Ангіо невротичний набряк, пов’язаний з лікуванням інгібіторами АПФ, в анамнезі.
Спадковий/ідіопатичний ангіо невротичний набряк.
Вагітність та період годування груддю.
Спосіб застосування та дози.
Препарат застосовують дорослим внутрішньо, вранці незалежно від прийому їжі. Капсулу слід ковтати цілою, не розжовуючи та запиваючи водою.
Артеріальна гіпертензія
Для дорослих пацієнтів, які не застосовують діуретики, не страждають на хронічну серцеву, ниркову або печінкову недостатність, починати лікування рекомендовано з дози 0,5 мг 1 раз на добу. Залежно від клінічної відповіді пацієнта на лікування дозу препарату слід поступово подвоювати з інтервалом 2 – 4 тижні до максимальної 4 мг 1 раз на добу. Зазвичай підтримуюча доза становить 1 – 2 мг 1 раз на добу. Якщо при застосуванні трандолаприлу в дозі 4 мг на добу не вдається досягти клінічного ефекту, слід застосовувати комбіновану терапію.
Дисфункція лівого шлуночка після перенесеного інфаркту міокарда
Після інфаркту міокарда терапію можна розпочинати з мінімальної дози (0,5 мг) не раніше ніж на 3-й день. Дозу слід поступово підвищувати до максимальної дози 4 мг 1 раз на добу. Залежно від переносимості (симптоматична артеріальна гіпотензія) інтенсивне підвищення дози (титрування) може бути тимчасово призупинено.
При розвитку артеріальної гіпотензії слід переглянути терапію іншими гіпотензивними засобами, такими як вазодилататори (у тому числі нітрати) та діуретики, що застосовуються супутньо, та, якщо можливо, необхідно знизити їх дозу.
Дозу трандолаприлу знижують тільки у випадку неефективності попередніх заходів або неможливості їх застосування.
Пацієнти літнього віку
Пацієнти літнього віку з нормальною функцією нирок та печінки корекції дози не потребують.
Дозування при нирковій недостатності
У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатині ну  ≤70 >10 мл/хв.) застосовують звичайні дози.
У зв’язку з тим, що в Україні дози 0,5 мг и 1 мг не зареєстровані, слід бути особливо обережним при застосуванні на початку лікування дози 2 мг з огляду на можливість розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії (див. також розділ «Особливості застосування»). Також не рекомендується розпочинати лікування з дози 2 мг у пацієнтів з серцевою недостатністю, тяжкою печінковою або нирковою недостатністю (з кліренсом креатині ну ≤ 10 мл/хв.).
Побічні реакції.
Реакції, про які повідомлялось протягом клінічних випробувань
Нижче представлені побічні реакції, які спостерігалися протягом клінічних випробувань у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, з частотою ≥ 0,5 %. Побічні реакції розподілені за органами і системами та за частотою виникнення (1–10 % – часто; 0,1–1% – нечасто) і можливо пов’язані із застосуванням трандолаприлу.
Нервова система: часто – головний біль, запаморочення.
Серцево-судинна система: нечасто – відчуття серцебиття, артеріальна гіпотензія.
Дихальна система: часто – кашель.
Шлунково-кишковий тракт: нечасто – нудота.
Шкіра та підшкірна клітковина: нечасто – свербіж.
Загальні порушення: часто – астенія, нечасто – втома.
Нижче представлені побічні реакції, які спостерігалися протягом клінічного дослідження трандолаприлу у пацієнтів із дисфункцією лівого шлуночка після перенесеного інфаркту міокарда, з частотою > 1 %. Побічні реакції розподілені за органами і системами та за частотою виникнення (1–10 % – часто).
Нервова система: часто – запаморочення.
Серцево-судинна система: часто – артеріальна гіпотензія.
Дихальна система: часто – кашель.
Нижче представлені реакції, які спостерігалися з меншою частотою (0,1–1% – нечасто; 0,01–0,1 % – рідко), при клінічних дослідження у пацієнтів із артеріальною гіпертензією та після перенесеного інфаркту міокарда.
Інфекції та інвазії: нечасто – інфекції верхніх дихальних шляхів; рідко – інфекції сечовидільної системи, бронхіт, фарингіт.
Кров та лімфатична система: рідко – лейкопенія, анемія, тромбоцит опатія, лейкопатія.
Імунна система: рідко – гіпер чутливість.
Розлади метаболізму та харчування: рідко – гіперглікемія, гіпонатріємія, гіперхолестеринемія, гіперліпідемія, гіперурикемія, подагра, анорексія, підвищення апетиту, ферментативні порушення.
Розлади психіки: нечасто – безсоння (інсомнія), зниження лібідо; рідко – галюцинації, депресія, розлади сну, неспокій, ажитація, апатія.
Нервова система: нечасто – сонливість; рідко – цереброваскулярний інсульт, синкопе, міоклонія, парестезія, мігрень, мігрень без аури, дизгевзія (спотворення смаку).
Порушення з боку органів зору та слуху: рідко – блефарит, набряк кон’юнктиви, розлади зору, інші зміни з боку очей, дзвін у вухах; нечасто – запаморочення.
Серцево-судинна система: нечасто – відчуття серцебиття, припливи; рідко – інфаркт міокарда, ішемія міокарда, стенокардія, серцева недостатність, шлуночкова тахікардія, тахікардія, брадикардія, артеріальна гіпертензія, ангіопатія, ортостатична гіпотензія, порушення периферичних судин, варикоз.
Дихальна система: нечасто – запалення та застійні явища у верхніх дихальних шляхах; рідко – диспное, носові кровотечі, фарингіт, біль у горлі, продуктивний кашель, респіраторні розлади.
Шлунково-кишковий тракт: нечасто – нудота, діарея, гастроінтестинальний біль/розлади, запор; рідко – гематемезис, гастрит, абдомінальний біль, блювання, диспепсія, сухість у роті, здуття живота.
Гепатобіліарні порушення: рідко – гепатит, гіпербілірубінемія.
Шкіра та підшкірна клітковина: нечасто – висип; рідко – ангіо невротичний набряк, псоріаз, гіпергідроз, екзема, акне, сухість шкіри, інші зміни з боку шкіри.
Кістково-м’язова система та сполучна тканина: нечасто – біль у спині, м’язові спазми, біль у кінцівках; рідко – артралгія, біль у кістках, остеоартрит.
Сечовидільна система: рідко – ниркова недостатність, азотемія, поліурія, полакіурія.
Репродуктивна система: нечасто – еректильна дисфункція.
Вроджені, сімейні та генетичні розлади: рідко – вроджена артеріальна мальформація, іхтіоз.
Загальні порушення: нечасто – біль у грудній клітці, периферичні набряки, нездужання, порушення чутливості, рідко – набряк, втома.
Реакції, про які повідомлялось протягом пост маркетингового спостереження або IV фази клінічних випробувань.
Кров та лімфатична система: агранулоцит оз, панцитопенія.
Нервова система: транзиторні ішемічні атаки, церебральні крововиливи, порушення рівноваги.
Серцево-судинна система: атріовентрикулярна блокада, зупинка серця, аритмія.
Дихальна система: бронхоспазм.
Шлунково-кишковий тракт: ілеус (кишкова непрохідність).
Гепатобіліарні порушення: панкреатит, жовтяниця.
Шкіра та підшкірна клітковина: алопеція, кропив’янка, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.
Кістков-м’язова система та сполучна тканина: міалгія.
Загальні порушення: пірексія.
Лабораторні дослідження: підвищення вмісту у плазмі крові креатині ну, лужної фосфатази, сечовини, лактатдегідрогенази, калію, сечової кислоти; зміни на ЕКГ, тромбоцит опенія, зміни функціональних печінкових проб, підвищення трансаміназ, зниження гемоглобіну, зниження гематокриту.
Побічні реакції, про які повідомлялося при застосуванні інгібіторів АПФ як групи лікарських засобів.
Кров та лімфатична система: гемолітична анемія.
Нервова система: порушення свідомості.
Орган зору: порушення гостроти зору.
Дихальна система, грудна клітка та середостіння: синусит, риніт, глосит.
Шкіра та підшкірна клітковина: мультиформна еритема, псоріазоподібний дерматит.
Передозування.
Симптоми передозування інгібіторів АПФ: надмірне зниження артеріального тиску, шок, ступор, брадикардія, електролітний дисбаланс та ниркова недостатність.
Лікування: промивання шлунка, моніторинг артеріального тиску. У випадку тяжкої артеріальної гіпотензії проводять заходи по відновленню циркулюючого об’єму крові.
Застосування у період вагітності або годування груддю. Не застосовується.
Діти.
Застосування трандолаприлу у дітей не досліджувалося, тому не рекомендується застосовувати препарат у цій віковій групі.
Особливості застосування.
Було продемонстровано, що трандолаприл покращує виживання пацієнтів із дисфункцією лівого шлуночка (фракція викиду ≤ 35 %) після перенесеного інфаркту міокарда, із симптомами серцевої недостатності або без них та/або із симптомами резидуальної ішемії або без них.
Тривале застосування трандолаприлу значно знижує загальну смертність від серцево-судинних захворювань, ризик раптової смерті та розвиток тяжкої або резистентної серцевої недостатності.
Не слід застосовувати трандолаприл при аортальному стенозі або обструктивних порушеннях кровотоку (коарктація аорти, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія тощо).
Симптоматична артеріальна гіпотензія
Рідко, на початку лікування трандолаприлом або при підвищенні його дози, можливий розвиток симптоматичної гіпотензії у пацієнтів із неускладненою гіпертензією. Найбільша вірогідність розвитку артеріальної гіпотензії існує у пацієнтів із порушенням водно-сольового обміну. Перед початком лікування таких пацієнтів слід відмінити прийом діуретиків та скоригувати об’єм циркулюючої крові (ОЦК) та рівень солей.
Слід з обережністю застосовувати трандолаприл у пацієнтів із серцевою недостатністю через ризик розвитку симптоматичної гіпотензії. Терапію слід розпочинати з дози 0,5 мг під спостереженням лікаря в умовах стаціонару.
Агранулоцит оз та пригнічення кісткового мозку
Повідомлялося про випадки агранулоцит озу та пригнічення кісткового мозку при застосуванні інгібіторів АПФ, які частіше розвиваються у пацієнтів із порушенням функції нирок, особливо при колагенових захворюваннях. Слід регулярно контролю вати кількість лейкоцитів крові та білок у сечі у пацієнтів із колагенозами (наприклад, системний червоний вовчак та склеродермія), особливо при супутньому порушенні функції нирок, застосуванні кортикостероїдів та антиметаболітів.
Ангіо невротичний набряк
Трандолаприл може спричинювати ангіо невротичний набряк, що частіше виникає у пацієнтів негроїдної раси, ніж у європейців. Повідомлялося також про інтестинальний набряк при застосуванні інгібіторів АПФ. Це слід мати на увазі у випадку абдомінального болю у пацієнтів, які застосовують трандолаприл.
Порушення функції печінки
Оскільки трандолаприл метаболізується до свого активного метаболіту в печінці, уваги та ретельного моніторингу потребують пацієнти з порушенням функції печінки.
Розпочинати лікування пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю рекомендовано з дози 0,5 мг під ретельним спостереженням лікаря.
Порушення функції нирок
Пацієнтам з нирковою недостатністю з кліренсом креатині ну ≤ 10 мл/хв застосовувати Гоптен (2 мг) не рекомендується (через неможливість титрування дози на початку лікування).
Ризик погіршення функції нирок існує у хворих із нирковою недостатністю, хронічною серцевою недостатністю, одно- або двобічним стенозом ниркових артерій, стенозом артерії єдиної нирки або після трансплантації нирок. При своєчасному розпізнаванні таке погіршення є оборотним після припинення терапії трандолаприлом. У деяких пацієнтів із артеріальною гіпертензією й без видимих ознак захворювання нирок при застосуванні трандолаприлу та діуретиків може підвищуватися вміст азоту сечовини та креатині ну у плазмі крові, протеїнурія.
Діаліз
Остаточно не відомо, чи виводиться трандолаприл або трандолаприлат при діалізі, тому слід ретельно контролю вати артеріальний тиск протягом діалізу та при необхідності коригувати дозу.
Гіперкаліємія
У пацієнтів з артеріальною гіпертензією спостерігалося підвищення вмісту калію в сироватці крові. Факторами ризику є: ниркова недостатність, застосування калій-зберігаючих діуретиків, препаратів, що застосовують для лікування гіпокаліємії, цукровий діабет та/або дисфункція лівого шлуночка після перенесеного інфаркту міокарда.
Хірургічні втручання/анестезія
У хворих при хірургічному втручанні або анестезії із засобами, що спричинюють артеріальну гіпотензію, трандолаприл може блокувати утворення ангіотензину ІІ (внаслідок компенсаторної продукції реніну).
Кашель
Під час лікування інгібіторами АПФ може виникнути сухий непродуктивний кашель, що зникає після припинення прийому препарату.
Спадкові захворювання
Пацієнтам із рідкісними спадковими порушеннями, такими як непереносимість галактози, дефіцит Lapp-лактази або глюкозо-галактозною мальабсорбцією не слід застосовувати цей препарат.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами.
У деяких пацієнтів прийом інгібіторів АПФ може вплинути на здатність керувати транспортними засобами та механізмами, особливо на початку лікування (ризик розвитку артеріальної гіпотензії). Тому після прийому першої дози препарату або після її підвищення слід утримуватися від керування транспортними засобами та механізмами.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Діуретики
Комбінована терапія з діуретиками або іншими антигіпертензивними препаратами може підсилювати гіпотензивний ефект трандолаприлу. У пацієнтів із ризиком активування ренін-ангіотензинової системи (наприклад, при зневодненні або дотриманні безсольової дієти) діуретики слід відмінити за 2 – 3 дні до початку терапії трандолаприлом для зниження ймовірності симптоматичної артеріальної гіпотензії. Якщо необхідно, терапію діуретиками поновлюють пізніше. Трандолаприл застосовується у комбінації з блокаторами адренергічних рецепторів, але під ретельним спостереженням лікаря.
Калійзберігаючі діуретики, такі як спіронолактон, тріамтерен або амілорид, та харчові домішки з калієм можуть спричинити значне підвищення вмісту калію в сироватці крові, особливо у хворих із нирковою недостатністю. Трандолаприл може знизити втрату калію, спричинену застосуванням тіазидних діуретиків.
Протидіабетичні засоби
Одночасний прийом інгібіторів АПФ та протидіабетичних засобів (інсуліну або оральних гіпоглікемічних препаратів) може спричинити зниження рівня глюкози крові з високим ризиком розвитку гіпоглікемії.
Літій
Трандолаприл може затримувати елімінацію літію з організму.
Інші
Були повідомлення про розвиток анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які застосовували інгібітори АПФ та яким проводили діаліз із використанням поліакрилнітрилових мембран високої проникності. Слід уникати застосування інгібіторів АПФ при проведенні діалізу з таким типом мембран.
Застосування не стероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ) може послаблювати гіпотензивний ефект антигіпертензивних засобів, у тому числі трандолаприлу. Слід підсилити контроль АТ на початку лікування НПЗЗ або після його відміни у пацієнтів, які застосовують трандолаприл. Крім того, описаний адитивний вплив НПЗЗ на збільшення калію у сироватці крові при застосуванні з інгібіторами АПФ, особливо у пацієнтів зі зниженою нирковою функцією.
Гіпотензивний ефект деяких інгаляційних анестетик ів може підсилюватися інгібіторами АПФ.
Застосування алопуринолу, цитостатиків та імунодепресантів, системних кортикостероїдів або прокаїнаміду одночасно з інгібіторами АПФ підвищує ризик виникнення лейкопенії.
Антациди можуть знизити біодоступність інгібіторів АПФ.
Симпатоміметики можуть знижувати антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ, тому за такими пацієнтами слід ретельно наглядати.
Сумісне застосування гіпотензивних засобів та нейролептиків або трициклічних антидепресантів підвищує ризик розвитку ортостатичної гіпотензії.
Сумісне застосування трандолаприлу та алкоголю може підвищувати ризик розвитку артеріальної гіпотензії через збільшення біодоступності інгібіторів АПФ.
Не відмічалося жодних взаємодій у пацієнтів із лівошлуночковою недостатністю після інфаркту міокарда, які застосовували трандолаприл одночасно з тромболітиками, аспірином, бета-блокаторами, антагоністами кальцію, нітратами, антикоагулянтами або дигоксином.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка. Трандолаприл – не пептидний інгібітор АПФ із карбоксильною групою, але без сульфгідрильної групи. Трандолаприл швидко абсорбується та піддається неспецифічному гідролізу з утворенням трандолаприлату – потужного активного метаболіту з тривалою дією.
Трандолаприлат має високу спорідненість до АПФ.
Застосування трандолаприлу спричинює зниження концентрації ангіотензину ІІ, альдостерону та передсердного натрійуретичного фактора та підвищує активність реніну й концентрацію ангіотензину І у плазмі крові. Трандолаприл, таким чином, справляє антигіпертензивну дію шляхом моделювання ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, яка відіграє значну роль у регуляції ОЦК та артеріального тиску.
У пацієнтів із АГ застосування препарату в звичайних терапевтичних дозах знижує АТ у положенні лежачи й стоячи. Антигіпертензивний ефект проявляється через 1 годину, з максимальною дією через 8 – 12 годин та триває 24 години.
Властивостями трандолаприлу пояснюють регресію гіпертрофії міокарда з покращенням діастолічної функції у людини.
Фармакокінетика. При пероральному застосуванні трандолаприл швидко всмоктується. Кількість, що всмоктується, еквівалентна 40 – 60 % від застосованої дози та не змінюється під впливом їжі.
Час досягнення піку концентрації у плазмі становить 30 хв. Трандолаприл дуже швидко виводиться із плазми крові, період його напів виведення становить менше 1 години.
Трандолаприл в організмі гідролізу ється до трандолаприлату, який є специфічним інгібітором АПФ. Кількість трандолаприлату, що утворюється, не залежить від їжі. Тmax   трандолаприлату становить 4 – 6 годин. Абсолютна біодоступність трандолаприлату після застосування трандолаприлу складає 13 %.
Зв’язування трандолаприлату з білками плазми становить > 80 %. Зв’язування з АПФ є насиченим, з високою спорідненістю. Більша кількість циркулюючого трандолаприлату також зв’язується (ненасичений зв’язок) з альбумінами.
Стан рівноважних концентрацій трандолаприлату досягається приблизно через 4 дні регулярного застосування трандолаприлу 1 раз на добу як у здорових добровольців, так і пацієнтів різного віку з артеріальною гіпертензією. Ефективний період напів виведення трандолаприлату знаходиться в межах 15 – 23 годин. Кінцевий елімінаційний період напів виведення становить 47 – 98 годин, залежно від дози. Термінальна фаза, ймовірно, характеризує кінетику зв’язування/дисоціації комплексу трандолаприлат/АПФ.
Трандолаприлат виводиться з сечею у незміненому вигляді у кількості 9 – 14 % від введеної дози трандолаприлу. Незначна кількість трандолаприлу екскретується в незміненому вигляді з сечею (< 0,5 %). Нирковий кліренс трандолаприлату пропорційний кліренсу креатині ну. Концентрація трандолаприлату у плазмі крові значно вища у хворих із кліренсом креатині ну ≤ 30 мл/хв. При повторному введенні хворим із хронічними порушеннями функції нирок рівноважні концентрації досягаються через 4 дні незалежно від ступеня порушення функції нирок.
Фармакокінетика трандолаприлу у дітей не досліджувалася.
Фармацевтичні характеристики.
Основні фізико-хімічні властивості: тверді желатинові непрозорі капсули червоного кольору, що містять гранули від білого до майже білого кольору.
Термін придатності. 4 роки.
Умови зберігання.
Зберігати у недоступному для дітей місці при температурі не вище 25ºС.
Упаковка.
2 блістери по 14 капсул у картонній коробці.

Написати відгук