Меліпрамін (Melipramin) 25 мг, 50 таблеток

МЕЛІПРАМІН (MELIPRAMIN®)
 

Загальна характеристика:
міжнародна та хімічна назви: іміпрамін;5-/3-диметил аміно пропіл/-10,11-дигідро-5N-дибензо-/b,f/ азепінумоногідро хлорид;
основні фізико-хімічні властивості: сочевицеподібні драже коричневого кольору з блискучою поверхнею, без запаху або майже без запаху;
склад:1 драже містить іміпраміну гідро хлориду 25 мг ;
допоміжні речовини: желатин, гліцерин, лактоза, полі етиленгліколь, макрогол 35000, заліза окис червоний, магнію стеарат, сахароза, тальк та титану двоокис.
Форма випуску. Драже.
Фармакотерапевтичнагрупа. Антидепресант – неселективні інгібітори зворотного захопленнямоно амінів. Код АТС: N06 AA.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка. Активний інгредієнт драже Меліпрамін - іміпрамін - похідний продуктдибензоазепіну. Належить до групи препаратів, що називаються трициклічними антидепресантами. Здійснює тимолептичну дію, покращує настрій, зменшує почуття суму. Має супровідну стимулювальну активність, викликає зменшення рухової загальмованості, підвищує психічний та загальний тонус організму. Виявляє центральну та периферичну м-холіноблокувальну, міотропну (спазмолітичну), помірну антигістамінну активність.
Фармакокінетика. При внутрішньому застосуванні іміпрамін добре всмоктується із шлунково-кишкового тракту, має біодоступність 29-77 %. Швидко розподіляється утканинах, легко проникає через гемато-енцефалічний бар’єр. Вибірковонакопи чується в головному мозку, нирках, печінці. Максимальна концентрація вплазмі крові досягається через 1-2 години після застосування. Зв’язування збілками крові 76-95 % введеної дози.
Інтенсивнометаболізується у печінці. Протягом 24 годин до 40 % прийнятого іміпрамінувиводиться з сечею у вигляді неактивних метаболітів, 1-2 % - у незміненому вигляді. Приблизно 20 % виводиться з жовчю. Період напів виведення - від 4 до 24годин. Терапевтична концентрація в крові - 0,05-0,16 мг/л, токсична - 0,7 мг/л, летальна - 2 мг/л.
Показання для застосування. Драже Меліпрамін, можуть бути призначені в будь-якому з таких випадків:
при всіх формах депресії (з тривожністю чи без неї): глибокій депресії, в депресивній фазі біполярного розладу, депресії з атиповим перебігом, депресивних станах, дистимії);
при панічному розладі;
при нічному енурезі (у дітей віком від 6 років): як засіб тимчасової допоміжної терапії, якщо органічні причини виключені.
Спосіб застосування та дози. Добові дози слід визначати індивідуально, залежно від важкості та природи симптомів. Як і в випадку інших антидепресантів, для досягнення адекватного терапевтичного ефекту потрібен, щонайменше, 2-4-тижневий курс лікування. У деяких випадках потрібен курс тривалістю 6-8 тижнів. Рекомендовано починати лікування з низьких доз препарату й поступово підвищувати добову дозу до досягнення підтримуючої дози. У процесі лікування потрібно також визначити найнижчу дозу, що справляє ефект: обережність є виправданою при визначенні дози для літніх хворих і пацієнтів підліткового віку (тобто молодших за 18 років).
Дози для дорослих.
Депресія: Лікування амбулаторних пацієнтів можна починати з добової дози 25 мг 1-3 разина добу. Цю дозу можна впродовж тижня поступово підвищити до 150-200 мг/добу. Підтримуюча доза становить 50-100 мг/добу. У важких госпіталізованих хворих можна починати з добової дози 75 мг/добу. Цю дозу можна поступово підвищувати, додаючи щоразу по 25 мг, до досягнення добової дози 200 мг/добу. У дуже виняткових випадках добова доза може бути ще вищою – до 300 мг/добу.
Літні хворі (старші за 60 років) і підлітки (молодші за 18 років): Ці пацієнти можуть бути більш сприйнятливими до препарату та виявляти серйозні реакції в відповідь на стандартні дози для дорослих. Тому лікування таких хворих слід починати з найнижчої дози, що спроможна контролю вати симптоми. Далі можна почати поступове підвищення дози, з досягненням добової дози в 50-75 мг. Рекомендовано досягати оптимальної дози впродовж 10 днів і на такій дозі продовжувати лікування.
Панічний розлад: Пацієнти з цим розладом більш схильні до розвитку побічних ефектів, і лікування потрібно починати з найнижчої дози. Минущі напади більш сильної тривожності, які можна спостерігати на самому початку терапії Меліпраміном, можна контролю вати за допомогою призначення похідних бензодіазепіну. Цю допоміжну терапію можна поступово зняти в міру того, як симптоми тривожності зникають. Добову дозу Меліпраміну можна поступово підвищувати до межі 75-100мг/добу (тільки у винятках - до 200 мг/добу). Потрібен курс лікування тривалістю, щонайменше, 6 місяців. Курс завершують шляхом поступового зняття препарату.
Дози для дітей.
Рекомендовані такі схеми лікування:
Дітивіком 6-8 років (маса тіла 20-25 кг) - 25 мг/добу;
Діти віком 9-12 років (маса тіла 25-35 кг) - 25-50 мг/добу;
Діти, старші за 12 років (маса тіла > 35 кг) - 50-75 мг/добу.
Якщо низька початкова доза не дає ефекту, для досягнення адекватного терапевтичного ефекту можна застосовувати більш високі дози, але в межах схеми, що обирається відповідно до віку дитини. При лікуванні дітей треба слідкувати за тим, щоб добова доза не перевищувала 2,5 мг/кг маситіла/добу. У кожній схемі потрібно застосовувати найнижчу ефективну дозу зі вказаного інтервалу. Добова доза може призначатися в один прийом перед сном. Якщо ж енурез має місце рано ввечері, добову дозу рекомендовано розділити (одна частина дається дитині вдень у післяобідній час, тоді як інша – перед сном.)
Тривалість курсу лікування не повинна перевищувати 3місяці. Підтримуючу дозу слід підбирати в міру того, як зменшується вираженістьсимптомів. Перед повним зняттям препарату рекомендоване поступове зменшення добової дози.
Побіч надія. Найбільш часті побічні ефекти препарату - сонливість, постуральнагіпотензія, тахікардія та симптоми, схожі на дію атропіну: сухість у роті, констипація, затримка сечі, нечіткість зору, порушення акомодації, підвищення температури та внутрішньо очного тиску.
Іншіменш часті побічні дії:
-неврологічні: головний біль, периферична невропатія, шум у вухах, екстра пірамідні симптоми: тремор, атаксія, утруднення мови, особливо у людей похилого віку: сплутаність свідомості, делірій;
-епілептогенний ефект: у першу чергу, у хворих на епілепсію або при схильності до конвульсій;
-серцево-судинні: рідко, в основному, після введення високих доз особливо чутливим хворим - аритмія, сильна гіпотензія та/або болісний вазоспазм, що проявляється в посинінні пальців;
-шлунково-кишкові: дуже рідко – гепатит з порушенням функції печінки, пожовтінням шкіри та склер, біль, металевий присмак у роті, запалення внутрішньої слизової оболонки рота (стоматит), нудота, блювання та, у виняткових випадках – паралітична непрохідність кишок;
-алергічні шкірні реакції (через 14 - 60 днів після початку лікування) – кропив’янка, ангіоедема, фото чутливість;
- ендокринні: збільшення молочних залоз, галакторея, ускладнення цукрового діабету, зниження переносимості глюкози, дуже рідко –зниження продукування антидіуретичного гормону;
-сексуальні розлади: зниження лібідо, імпотенція, болісна еякуляція, порушення оргазму;
- дужерідко, в основному, у людей похилого віку, можуть при проведенні лабораторних досліджень виявлятися зміни показників крові.
Протипоказання. Драже Меліпрамін не слід використовувати у разі:
- вагітності чи годування груддю;
-алергії до іміпраміну або інших інгредієнтів, що входять до складу препарату;
-алергії до інших трициклічних антидепресантів дибензоазепінового ряду;
-лікування інгібіторами моноамін оксидази;
-наявності в минулому серцевих нападів (інфаркт міокарда) або нерегулярного скорочення серця (аритмії);
-тяжкого захворювання нирок та/або печінки;
-затримки сечі (гіпертрофія простати);
-наявності вузько кутової глаукоми.
Драже Меліпрамін не можна приймати дітям віком до 6 років.
Передозування. Симптоми: запаморочення, збудження, атаксія, судоми, ступор, кома, мідріаз, синусова тахікардія, аритмія, атріовентрикулярна блокада, порушенняре поляризації, колапс (при високому венозному тиску), гіпотонія, пригнічення дихання, ціаноз, блювання, пропасниця.
Лікування: Негайна госпіталізація необхідна вбудь-якому випадку, коли є підозра на передозування іміпраміну. Постійний нагляд протягом щонайменше 72 годин також є обов’язковим. Специфічного антидоту немає. Таким чином, у випадках передозування препарату показане підтримувальне симптоматичне лікування. Внаслідок антихолінергічного ефекту випорожнення шлунку відкладається протягом 12 чи більше годин; тому перш за все необхідно спробувати видалити препарат зі шлунку. Це можна здійснити шляхом промивання шлунку чи – у свідомих пацієнтів – шляхом викликання блювання. Можна також застосувати активоване вугілля. Повинен проводитися моніторинг показників серцево-судинної функції, а також газового та електролітного складу крові. При потребі можна застосовувати проти судомну терапію (внутрішньо венно - діазепам, фенитоїн, фенобарбітал, а також інгаляційний наркоз та м’язові релаксанти). Можна також застосовувати апаратне дихання, штучний водій ритму, плазмозамінники, краплинні інфузії допаміну й добута міну. Потреба в реанімації виникає рідко. Ані гемодіаліз, ані перитонеальний діаліз користі не приносять внаслідок низької концентрації іміпраміну в плазмі. Форсований діурез також неє ефективним внаслідок великого об’єму розподілу препарату. З призначеннямфізостигміну пов’язували важку брадикардію, асистолію та епілептичні судоми; таким чином, при передозуванні іміпраміну його застосування не рекомендоване.
Особливості застосування. Терапевтичний ефект Меліпраміну розвивається поступово –протягом 2-4 тижнів після початку лікування. Потім необхідно продовжувати підтримуюче лікування протягом не менше 3 місяців, можливо – 6 місяців доки небуде спостерігатися значне покращення стану пацієнта. Припиняти застосуванняМеліпраміну необхідно поступово – раптове припинення лікування може призвести до виникнення таких симптомів, як нудота, головний біль, відчуття дискомфорту, неспокійність, розлад сну, аритмія, а також екстра пірамідних симптомів, наприклад, утруднення мови, особливо у дітей.
Лікар перед початком застосування Меліпраміну може вважати за потрібне перевірити функціональний стан печінки, нирок, серця, рівень цукру в крові, артеріальний тиск, а також зробити загальний аналіз крові.
У разі застосування електроконвульсивної терапії вводити Меліпрамін не можна.
При лікуванні інгібіторами моноамін оксидази необхідно почекати 3-4 тижні перед початком застосування Меліпраміну. Це допоможе попередити виникнення таких симптомів, як судоми, підвищення артеріального тиску або температури.
Так самопри переході з лікування Меліпраміном на застосування інгібіторівмоноамін оксидази необхідно зробити перерву в декілька днів.
Протягом усього курсу лікування Меліпраміном не можна вживати алкогольних напоїв.
У разі виникнення під час лікування стійкої констипації або утруднення в сечовиділенні повідомте про це лікаря.
Необхідно бути дуже уважним, якщо перед або під час лікування Меліпраміном спостерігалисьепілептичні напади. Для запобігання конвульсіям, можливо, буде краще призначити інше лікування.
При лікуванні Меліпраміном не можна керувати автомобілем та іншими механічними засобами або займатися діяльністю, що супроводжується підвищеним ризиком нещасних випадків. Внаслідок того, що препарат має седативну дію, на початку лікування краще уникати такої діяльності. Повідомте лікаря у разі наявності зараз чи в минулому захворювань серця, печінки, нирок, діабету, підвищеної активності щитовидної залози, феохромоцитоми, гострої порфірії. ЛікуванняМеліпраміном може Вам не підійти, і лікар призначить інший препарат (Меліпрамінне застосовують для лікування хворих у маніакальний період біполярної депресії).
Пізнішеце питання Ви можете вирішити разом з лікарем.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами. При застосуванні Меліпраміну необхідно матина увазі:
- атропінта подібні йому препарати підвищують частоту виникнення побічних ефектівМеліпраміну;
-депресанти центральної нервової системи та алкоголь посилюють седативний ефектМеліпраміну, бензодіазепіни та слабкі нейролептики підвищують седативний таантихолінергічний ефект Меліпраміну;
-стимулятори ферментів (алкоголь, нікотин, мепробамат, барбітурати, анти епілептичні агенти) посилюють розпад іміпраміну, знижують його рівень уплазмі і, таким чином, антидепресант ну дію;
-циметидин, метилфенідат, пероральні контрацептиви, стероїди, нейролептики, селективні інгібітори захоплення серотоніну знижують розпад іміпраміну і тому посилюють антидепресант ну дію та токсичність;
-трициклічні антидепресанти можуть збільшувати рівень в плазмі нейролептичних агентів (внаслідок конкурентного зв’язування ферментами печінки);
-тиреоїдні гормони можуть посилювати антидепресант ну дію іміпраміну;
-іміпрамін знижує гіпотензивний ефект адренергічних блокаторів (наприклад, гуанетидину) та агоністів альфа-2 адренергічних рецепторів (клонідин, метилдопа);
-іміпрамін посилює пресорну дію симпатоміметиків (у першу чергу, епінефрину,
  норепінефрину);
-антихолінергічні засоби (похідні фенотіазину, протипаркінсонічні засоби, антигістамінні препарати, атропін, біпериден): одночасне призначення будь-якого з цих агентівта іміпраміну може призвести до накладання антихолінергічних впливів, а такождо посилення побічних ефектів (наприклад, паралітичної кишкової непрохідності). Пацієнти, що отримують таку паралельну терапію, повинні перебувати під постійним наглядом, а дози для них треба обережно підбирати;
- симпатомиметики (в основному, адреналін, норадреналін, ізопреналін, ефедрин, фенілефрин): одночасне призначення зіміпраміном може призвести до посилення впливів на серцево-судинну систему;
-хінідин: одночасного призначення цього анти аритмічного засобу та трициклічних антидепресантів слід уникати. Під час паралельної терапії цими агентами є підвищений ризик порушення проведення серцевих імпульсів, а також виникнення аритмії;
- оральні антикоагулянти: трициклічні антидепресанти можуть пригнічувати катаболізм цих агентів, що може призвести до подовження періоду напів виведення оральних антикоагулянтів. Існує підвищений ризик розвитку кровотечі. Рекомендовано обережно проводити лікування та здійснювати частий контроль показнику концентрації протромбіну;
- антидіабетичні засоби: у процесі лікування іміпраміном можуть виникнути зсуви концентрації глюкози в крові. Регулярний моніторинг вмісту глюкози в крові рекомендований на початку та при завершенні лікування, а також в період підбирання дози.
Умови татермін зберігання. Зберігати при кімнатній температурі (15-25 ^оС), в місцях, недоступних для дітей.
Термін зберігання – 3 роки.

Написати відгук