Ірбесартан/Гідрохлоротіазид Zentiva 300 мг/25 мг, 28 таблеток

Ірбесартан/Гідрохлоротіазид (Irbesartan/Hydrochlorothiazid)

КО-ІРБЕСАН (CO-IRBESAN)
 

Склад:
діючі речовини:
1 таблетка містить ірбесартану 150 мг і гідрохлоротіазиду 12,5 мг або ірбесартану 300 мг і гідрохлортіазиду 12,5 мг;
допоміжні речовини: таблетки по 150 мг/12,5 мг: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, крохмаль прежелатинізований, натрію кроскармелоза, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, заліза оксид червоний (Е 172), заліза оксид жовтий (Е 172);
покриття (Opadry Pink 20A556): гіпромелоза, індигокармін (Е 132), титану діоксид (Е 171), заліза оксид жовтий (Е 172), кармоїзин (Е 122), гідроксипропілцелюлоза, жовтий захід (Е 110).
таблетки по 300 мг/12,5 мг: лактози моногідрат; целюлоза мікрокристалічна, крохмаль прежелатинізований, натрію кроскармелоза, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат,  заліза оксид червоний (Е 172), заліза оксид жовтий (Е 172), покриття (Opadry Pink 20A24556).
Лікарська форма. Таблетки, вкриті оболонкою.
Фармакотерапевтична група.
Комбіновані препарати інгібіторів ангіотензину II. Код АТС C09D A04.
Клінічні характеристики.
Показання.  
Лікування есенціальної гіпертензії.
Ця комбінація з фіксованою дозою показана дорослим пацієнтам, артеріальний тиск яких не можна належним чином контролювати тільки ірбесартаном або гідрохлоротіазидом.
Протипоказання.
Підвищена чутливість до активних речовин, до будь-якої з допоміжних речовин або до будь-яких речовин, які є похідними сульфонамідів (гідрохлоротіазид – речовина, похідна сульфонамідів). Тяжка форма ниркової недостатності (кліренс креатиніну < 30 мл/хв), стійка форма гіпокаліємії, гіперкальціємія, тяжка форма печінкової недостатності, цироз печінки і холестаз. Вагітність (ІІ і ІІІ триместри) та період годування груддю. Дитячий вік.
Спосіб застосування та дози.  
Ко-Ірбесан застосовують 1 раз на добу незалежно від прийому їжі.
Може рекомендуватися титрування дози окремими складовими (тобто ірбесартаном і гідрохлоротіазидом).
При клінічній доцільності може розглядатися можливість безпосереднього переходу від монотерапії до фіксованих комбінацій: можна застосовувати пацієнтам, артеріальний тиск яких не може належним чином контролюватися самим гідрохлоротіазидом або ірбесартаном у дозі 150 мг. Дози, що перевищують 300 мг ірбесартану/25 мг гідрохлоротіазиду 1 раз на добу, не рекомендуються.
За необхідності Ко-Ірбесан може застосовуватися з іншими антигіпертензивними лікарськими засобами (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Пацієнти з нирковою недостатністю
Через наявність у складі гідрохлоротіазиду Ко-Ірбесан не рекомендується пацієнтам з тяжкою формою порушення функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв). Для таких пацієнтів перевага надається петльовим діуретикам, а не тіазидам. Пацієнтам з нирковою недостатністю, кліренс креатиніну у яких ≥ 30 мл/хв, коригування доз не потрібне (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування»).
Пацієнти з печінковою недостатністю  
Ко-Ірбесан не рекомендується пацієнтам з тяжкою формою печінкової недостатності. У пацієнтів з печінковою недостатністю тіазиди повинні застосовуватися з особливою обережністю. Для пацієнтів з легкою або помірною печінковою недостатністю коригування дозування препарату непотрібно (див. розділ  «Протипоказання»).
Пацієнти літнього віку
Для пацієнтів літнього віку коригування дозування препарату непотрібно.
Побічні реакції.
Частота  виникнення  побічних  реакцій  така:  дуже  часто  (≥ 1/10),  часто (≥ 1/100, < 1/10), нечасто (≥ 1/1000, < 1/100), рідко (≥ 1/10 000, < 1/1000), дуже рідко (< 1/10 000).
З боку серцево-судинної системи: нечасто – втрата свідомості, зменшення артеріального тиску, тахікардія, набряк, почервоніння; невідомо – серцеві аритмії, постуральна гіпотензія.
З боку нервової системи: часто – запаморочення; нечасто – ортостатичне запаморочення; невідомо – головний біль, запаморочення, парестезія, невиважені дії, занепокоєння.
З боку психіки: невідомо – депресія, порушення сну.
З боку органа слуху: невідомо – шум у вухах.
З боку органа зору: невідомо – тимчасове помутніння зору, ксантопсія.
З боку дихальної системи: невідомо – кашель, ускладнення дихання (включаючи пневмоніт і набряк легенів).
З боку травного тракту: часто – нудота, блювання; нечасто – діарея; невідомо – диспепсія, дисгевзія, панкреатит, анорексія, діарея, запори, подразнення слизової шлунка, сіаладеніт, втрата апетиту.
З боку сечовидільної системи: часто – порушення сечовиділення; невідомо – порушення функції нирок, включаючи окремі випадки ниркової недостатності у пацієнтів, щодо яких існує такий ризик, інтерстиціальний нефрит.
З боку кістково-м’язової системи: нечасто – набряк кінцівок; невідомо – артралгія, міалгія, слабкість, м’язові спазми.
Метаболічні порушення: невідомо – гіперкаліємія.
З боку імунної системи: невідомо – випадки таких реакцій підвищеної чутливості, як ангіоедема, висипання, кропив’янка.
З боку гепатобіліарної системи: невідомо – гепатит, порушення функції печінки, жовтяниця (внутрішньопечінкова холестатична жовтяниця).
З боку репродуктивної системи: нечасто – порушення статевої функції, зміни лібідо.
З боку системи крові: невідомо – апластична анемія, пригнічення функції кісткового мозку, нейтропенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія.
З боку шкіри: невідомо – анафілактичні реакції, токсичний епідермальний некроліз, некротичний ангіт (васкуліт, шкірний васкуліт), шкірні реакції, подібні до захворювання на червоний вовчак, рецидив шкірного червоного вовчака, реакції фоточутливості, висипання, кропив’янка.
Загальні розлади: часто – стомлюваність; нечасто – біль у грудній клітці; невідомо – гарячка.
Лабораторні показники: часто – підвищення вмісту азоту сечовини крові (АСК), креатиніну і креатинкінази; нечасто – зменшення вмісту калію і натрію в сироватці крові; невідомо – порушення електролітного балансу (включаючи гіпокаліємію і гіпонатріємію), гіперурикемія, глюкозурія, гіперглікемія, підвищення рівнів холестерину і тригліцеридів.
Дозозалежні побічні ефекти гідрохлоротіазиду (зокрема порушення електролітного балансу) можуть посилюватися при титруванні гідрохлоротіазиду.
Передозування.
Немає спеціальної інформації про лікування передозування препаратом Ко-Ірбесан. Пацієнт повинен проходити ретельний моніторинг, а лікування має бути симптоматичним і підтримуючим.
Лікування залежить від часу, який минув з моменту застосування засобу, і тяжкості симптомів.  Необхідно викликати блювання та/або промити шлунок, застосування активованого вугілля. Потрібно часто контролювати рівні електролітів і креатиніну в сироватці крові. При виникненні  артеріальної гіпотензії пацієнта потрібно розмістити у положенні лежачи і швидко застосувати сольові розчини і провести поповнення об’єму рідини.
Найімовірнішими проявами передозування ірбесартаном вважаються артеріальна гіпотензія і тахікардія, також може виникати брадикардія.
Передозування гідрохлоротіазидом пов’язується з виведенням електролітів (гіпокаліємією, гіпохлоремією, гіпонатріємією) і зневодненням внаслідок інтенсивного діурезу. Найбільш звичні ознаки і симптоми передозування – нудота і сонливість. Гіпокаліємія може призводити до м’язових спазмів та/або посилювати серцеву аритмію через одночасне застосування глікозидів наперстянки або деяких протиаритмічних лікарських засобів.
Ірбесартан не виводиться за допомогою гемодіалізу. Об’єм, в якому гідрохлоротіазид виводиться за допомогою гемодіалізу, не встановлений.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Протягом І триместру вагітності застосування антагоністів рецепторів ангіотензину-ІІ (АРАІІ) не рекомендується. Застосування АРАІІ протипоказане протягом ІІ і ІІІ триместрів вагітності.
При діагностуванні вагітності лікування із застосуванням АРАІІ слід негайно припинити, і за необхідності можна розпочинати альтернативну терапію.
Відомо, що терапія із застосуванням АРАІІ протягом ІІ і ІІІ триместрів чинить токсичну дію на розвиток плода (погіршення функції нирок, маловоддя, затримка формування кісткової тканини черепної коробки) і на новонародженого (ниркова недостатність, зменшений артеріальний тиск, гіперкаліємія).
За необхідності застосування АРАІІ у ІІ триместрі вагітності, рекомендується здійснювати ультразвукову перевірку функції нирок і стану черепної коробки плода.
Дітей, матері яких приймали АРАІІ, слід ретельно обстежувати на предмет зменшення артеріального тиску.
Тіазиди перетинають плацентарний бар’єр і потрапляють до пуповинної крові. Вони можуть спричиняти зменшення плацентарної перфузії, порушення вмісту електролітів у плода і, можливо, інші реакції, які спостерігаються у дорослих. При застосуванні тіазидів матерями повідомлялося про випадки тромбоцитопенії у новонароджених або жовтяниці  у плодів або новонароджених. Оскільки Ко-Ірбесан містить гідрохлоротіазид, то не рекомендується його застосування протягом І триместру вагітності. Перед запланованою вагітністю повинен здійснюватися перехід до відповідного альтернативного лікування.
Під час годування груддю застосування препарату Ко-Ірбесан протипоказане.
Діти.
Безпека та ефективність застосування препарату дітям не визначені, тому препарат не слід призначати цій віковій категорії пацієнтів.
Особливості застосування.
Зменшений артеріальний тиск – пацієнти з низьким об’ємом крові: Ко-Ірбесан рідко асоціюється з симптоматичним зменшенням артеріального тиску у пацієнтів з артеріальною гіпертензією без присутності інших факторів ризику виникнення зменшеного артеріального тиску. Симптоматичне зменшення артеріального тиску може виникати у пацієнтів, у яких внаслідок інтенсивної терапії діуретиками, обмеженого споживання солі з їжею, діареї або блювання зменшився об’єм крові та/або вміст натрію. Такі стани повинні коригуватися до початку лікування препаратом Ко-Ірбесан.
Стеноз ниркових артерій – реноваскулярна гіпертензія: існує підвищений ризик виникнення тяжкої форми зменшення артеріального тиску і ниркової недостатності, якщо пацієнти з двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки, лікуються інгібіторами ангіотензин-перетворюючого ферменту або антагоністами рецепторів ангіотензину-ІІ. Якщо при застосуванні препарату Ко-Ірбесан цього не спостерігається, то повинен очікуватися подібний ефект.
Ниркова недостатність і трансплантація нирок: якщо Ко-Ірбесан застосовують пацієнтам з порушенням функції нирок, рекомендується здійснювати періодичний моніторинг вмісту кальцію, креатиніну і сечової кислоти в сироватці крові. Немає досвіду застосування препарату Ко-Ірбесан  пацієнтам, яким нещодавно було здійснено трансплантацію нирок. Ко-Ірбесан не слід застосовувати пацієнтам з тяжкою формою ниркової недостатності (кліренс креатиніну < 30 мл/хв). У пацієнтів з порушенням функції нирок може виникати азотемія, асоційована з тіазидовими діуретиками. Коригування дозування не потрібно для пацієнтів з нирковою недостатністю, кліренс креатиніну в яких ≥ 30 мл/хв. Однак, пацієнтам з нирковою недостатністю від легкого до помірного ступеня  (кліренс креатиніну  ≥ 30 мл/хв, але < 60 мл/хв) ця комбінація з фіксованою дозою повинна застосовуватися з особливою обережністю.
Печінкова недостатність: з пересторогою тіазиди повинні застосовуватися пацієнтам з порушенням функції печінки або прогресуючим захворюванням печінки, оскільки незначні зміни балансу рідини і електролітного балансу можуть прискорити настання печінкової коми. Немає клінічного досвіду застосування препарату Ко-Ірбесан пацієнтам з печінковою недостатністю.
Стеноз аортального і мітрального клапанів, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія: як і при застосуванні  інших судинорозширювальних засобів, спеціальні заходи перестороги повинні  застосовуватися  щодо пацієнтів, які страждають на стеноз аортального або мітрального клапана або на обструктивну гіпертрофічну кардіоміопатію.
Первинний альдостеронізм: у пацієнтів з первинним альдостеронізмом, як правило, не виникає гіпотензивного ефекту при застосуванні  засобів, які пригнічують ренін-ангіотензинову систему. Тому застосування  препарату Ко-Ірбесан не рекомендується.
Вплив на обмін речовин і ендокринну систему: при терапії тіазидовими діуретиками може порушуватися толерантність до глюкози. Виникає потреба у  коригуванні дози інсуліну або перорально застосовуваних гіпоглікемічних препаратів пацієнтам, хворим на діабет. Під час терапії тіазидовими діуретиками можуть проявлятися ознаки цукрового діабету, який перебував у латентній стадії.
Підвищення рівнів холестерину і тригліцериду пов’язують із застосуванням тіазидових діуретиків; однак при дозі в 12,5 мг, яка міститься в препараті Ко-Ірбесан, повідомлялося про мінімальний ефект або про відсутність будь-якого ефекту.
У деяких пацієнтів, які отримують терапію тіазидовими діуретиками, можливе виникнення гіперурикемії або можуть проявлятися ознаки подагри.
Порушення електролітного балансу: як і в будь-яких пацієнтів, які приймають діуретики, періодично через відповідні проміжки часу повинен перевірятися рівень електролітів у сироватці крові.
Тіазиди, включаючи гідрохлоротіазид, можуть спричиняти порушення балансу рідини або електролітів (гіпокаліємія, гіпонатріємія і гіпохлоремічний алкалоз). Характерні ознаки порушення балансу рідини або електролітів, на які слід звертати увагу, – сухість у роті, спрага, слабкість, кволість, сонливість, занепокоєння, біль або судоми м’язів, м’язова слабкість, зниження артеріального тиску, олігурія, тахікардія і такі шлунково-кишкові розлади, як нудота або блювання.
Хоча гіпокаліємія і може розвиватися при застосуванні тіазидових діуретиків, паралельна терапія із застосуванням ірбесартану може послаблювати гіпокаліємію, що виникає при застосуванні діуретиків. Найвищий ризик розвитку гіпокаліємії у пацієнтів з цирозом печінки чи з інтенсивним діурезом, а також у пацієнтів, які перорально приймають неналежні кількості електролітів, і у пацієнтів, які паралельно проходять лікування із застосуванням кортикостероїдів або АКТГ. І навпаки, гіперкаліємія  може виникати через наявність ірбесартану в складі препарату Ко-Ірбесан, особливо при нирковій недостатності та/або серцевій недостатності, а також цукровому діабеті. Рекомендується здійснювати належний моніторинг вмісту калію в сироватці крові у пацієнтів, щодо яких існує такий ризик. Із препаратом Ко-Ірбесан з пересторогою повинні застосовуватися діуретики, що не виводять калію, додаткові препарати калію або замінники солей, які містять калій.
Свідчень про те, що ірбесартан може послаблювати або запобігати виникненню гіпонатріємії внаслідок застосування діуретиків, немає. Дефіцит хлориду загалом можливий у легкій формі і,  як правило,  лікування не потребує.
Тіазиди можуть зменшувати виведення кальцію з сечею та спричиняють тимчасове і незначне підвищення вмісту кальцію в сироватці крові за  відсутності відомих розладів кальцієвого обміну. Виражена форма гіперкальціємії може свідчити про латентну стадію гіперпаратиреозу. Перед проведенням аналізів функції паращитовидної  залози прийом  тіазидів слід припинити.
Доведено, що тіазиди підвищують виведення магнію з сечею, що може призводити до виникнення гіпомагніємії.
Літій: не рекомендується одночасно застосовувати літій і  Ко-Ірбесан.
Антидопінговий  контроль: гідрохлоротіазид, який міститься в цьому лікарському засобі, може дати позитивний аналітичний результат при проведенні антидопінгового контролю.
Загальні заходи застереження: у пацієнтів, у яких судинний тонус і функція нирок залежать головним чином від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад, у пацієнтів з тяжкою формою застійної серцевої недостатності або початковим захворюванням нирок, включаючи стеноз ниркових артерій), лікування із застосуванням інгібіторів ангіотензин-перетворюючого ферменту або антагоністів рецепторів ангіотензину-ІІ, що чинять вплив на цю систему, пов’язується з гострою гіпотензією, азотемією, олігурією або рідко з гострою нирковою недостатністю. Як і при застосуванні будь-якого антигіпертензивного засобу, надмірне зменшення артеріального тиску у пацієнтів з ішемічною кардіопатією або ішемічним серцево-судинним захворюванням може призводити до інфаркту міокарда або інсульту. Реакції підвищеної чутливості до гідрохлоротіазиду можуть виникати у пацієнтів, у яких в анамнезі є або відсутні алергія або бронхіальна астма, проте вони з більшою вірогідністю виникають у пацієнтів з наявністю такої патології в  анамнезі. Повідомлялося про загострення або активацію системного червоного вовчака при застосуванні тіазидових діуретиків.
Повідомлялося про реакції фоточутливості при застосуванні тіазидових діуретиків. Якщо під час лікування виникає реакція фоточутливості, то рекомендується припинити лікування. Якщо повторне застосування таких діуретиків вважається потрібним, то рекомендується захищати відкриті ділянки тіла від потрапляння сонячного проміння або штучного випромінювання в спектрі УФА.
Вагітність: під час вагітності застосування антагоністів рецепторів ангіотензину-ІІ (АРАІІ) розпочинати не можна. У випадку, якщо тривала терапія із застосуванням АРАІІ не вважається потрібною, пацієнток, які планують завагітніти, слід перевести на альтернативне лікування антигіпертензивними засобами, що має профіль безпеки, визнаний для застосування при вагітності. При діагностуванні вагітності слід негайно припиняти застосування АРАІІ, і за необхідності розпочати альтернативну терапію.
Лактоза: препарат містить лактозу. Пацієнти зі спадковою непереносимістю  галактози, що спостерігається рідко, дефіцитом лактази Лаппа або порушенням всмоктування глюкози-галактози, не повинні приймати цей лікарський засіб.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
Досліджень про вплив на здатність керувати транспортними засобами і працювати з механізмами не проводилося. Виходячи з фармакодинамічних властивостей препарату Ко-Ірбесан, його вплив на цю здатність малоймовірний. При керуванні транспортними засобами або роботі з механізмами слід враховувати, що під час лікування гіпертензії може виникати сонливість або стомлюваність.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Інші антигіпертензивні препарати: антигіпертензивний ефект препарату Ко-Ірбесан може посилюватися за рахунок одночасного прийому інших антигіпертензивних препаратів. Попереднє лікування діуретиками у високих дозах може призводити до зменшення об’єму крові і ризику зниження артеріального тиску при застосуванні ірбесартану з тіазидовими діуретиками, якщо тільки попередньо не було усунено зменшення об’єму крові.
Літій: повідомлялося про тимчасові підвищення рівнів концентрації літію в сироватці крові і токсичності під час одночасного застосування літію з інгібіторами ангіотензин-перетворюючого ферменту. Є повідомлення про дуже рідкісні випадки подібних ефектів при застосуванні ірбесартану. Крім того, тіазиди зменшують виведення літію нирками, тому при застосуванні Ко-Ірбесану ризик токсичної дії літію може підвищуватися. Таким чином, поєднувати літій і Ко-Ірбесан не рекомендується. Якщо таке поєднання виявиться потрібним, то рекомендується здійснювати ретельний моніторинг рівнів літію в сироватці крові.
Лікарські засоби, що виводять калій: ефект виведення калію за рахунок гідрохлоротіазиду пом’якшується завдяки ефекту збереження калію за рахунок ірбесартану. Однак, вважається, що цей вплив гідрохлоротіазиду на рівні калію в сироватці крові може відбуватися за рахунок інших лікарських засобів, пов’язаних із втратою калію і гіпокаліємією (наприклад, інших діуретиків, які виводять калій, послаблюючих засобів, амфотерицину, карбеноксолону, пеніциліну G натрію). І навпаки, виходячи з досвіду застосування інших лікарських засобів, які пригнічують ренін-ангіотензинову систему, одночасне застосування діуретиків, що не виводять калію, додаткових засобів, які містять калій, калієвмісних замінників солей або інших лікарських засобів, що можуть підвищувати рівні калію в сироватці крові (наприклад, гепарину натрію), можуть призводити до підвищення рівнів калію в сироватці крові. Рекомендується здійснювати належний моніторинг рівнів калію в сироватці крові у пацієнтів з таким ризиком.
Лікарські засоби, які зазнають змін при порушенні вмісту калію в сироватці крові: рекомендується здійснювати періодичний моніторинг вмісту калію в сироватці крові, якщо Ко-Ірбесан застосовують одночасно з лікарськими засобами, токсичність яких підвищується при порушенні вмісту калію в сироватці крові (наприклад, глікозиди наперстянки, протиаритмічні засоби).
Нестероїдні  протизапальні засоби: коли антагоністи ангіотензину-ІІ застосовуються одночасно з нестероїдними протизапальними засобами (тобто, селективними інгібіторами ЦОГ-2, ацетилсаліциловою кислотою (> 3 г/добу) і неселективними нестероїдними протизапальними засобами), може спостерігатися послаблення протигіпертензивного ефекту.
Як і з інгібіторами АСЕ, одночасне застосування антагоністів ангіотензину-ІІ і нестероїдних протизапальних засобів може призводити до підвищення ризику погіршення функції нирок, включаючи можливе виникнення гострої ниркової недостатності і підвищення рівня калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів з попередньо існуючим несприятливим станом функції нирок. Поєднання повинно застосовуватися з пересторогою, особливо пацієнтам літнього віку. Пацієнти повинні отримувати належну кількість рідини. Слід звертати увагу на моніторинг функції нирок після початку такої комбінованої терапії, а також періодично проводити його і пізніше.
За даними клінічних досліджень гідрохлоротіазид не порушує фармакокінетику ірбесартану. Ірбесартан головним чином виводиться CYP2С9 і частково за рахунок глюкуронідації. Істотної фармакокінетичної або фармакодинамічної взаємодії не спостерігалося, коли ірбесартан застосовувався  разом  з варфарином – лікарським засобом, який метаболізується CYP2С9. Впливу таких індукторів CYP2С9, як рифампіцин, на фармакокінетику ірбесартану не визначено. Внаслідок паралельного застосування ірбесартану фармакокінетика дигоксину не змінювалася.
При паралельному застосуванні з тіазидовими діуретиками можлива взаємодія з такими  лікарськими засобами:
спирт: може спричинятися ортостатична гіпотензія;
протидіабетичні лікарські засоби (пероральні засоби та інсуліни): може знадобитися коригування дозування протидіабетичного лікарського засобу;
холестирамінові і холестиполові смоли: при наявності аніонних обмінних смол порушується всмоктування гідрохлоротіазиду;
кортикостероїди, АКТГ: зменшення об’єму електролітів, особливо може посилюватися гіпокаліємія;
глікозиди наперстянки: тіазид-індукована гіпокаліємія або гіпомагніємія сприяє розвитку серцевих аритмій, індукованих глікозидами наперстянки;
нестероїдні протизапальні  засоби: застосування нестероїдних протизапальних засобів може у деяких пацієнтів зменшувати діуретичний, натрійуретичний і протигіпертензивний ефект тіазидових діуретиків;
пресорні аміни (наприклад, норадреналін): дія пресорних амінів може послаблюватися, але не настільки, щоб виключати їх застосування;
недеполяризуючі міорелаксанти (наприклад, тубокурарин): дія недеполяризуючих міорелаксантів  може підсилюватися гідрохлоротіазидом;
лікарські засоби від подагри: може виникнути потреба в коригуванні дозування лікарських засобів від подагри, оскільки гідрохлоротіазид може підвищувати рівень сечової кислоти в сироватці крові, а також потрібне підвищення дозування пробенециду або сульфінпіразону. При спільному застосуванні тіазидових діуретиків може збільшуватися кількість випадків реакцій підвищеної чутливості до алопуринолу;
солі кальцію: тіазидові діуретики можуть підвищувати рівні кальцію в сироватці крові через зменшення виведення. Якщо необхідно призначати додаткові засоби, що містять кальцій або лікарські засоби, які не виводять кальцію (наприклад, терапія із застосуванням вітаміну D), то слід контролювати рівні кальцію в сироватці крові та має відповідним чином коригувати дозування кальцію.
Інші форми взаємодії: гіперглікемічний ефект β-блокаторів і діазоксиду може посилюватися тіазидами. Антихолінергічні засоби (наприклад, атропін, бепериден) можуть підвищувати біодоступність діуретиків тіазидового типу шляхом зменшення тонусу шлунково-кишкового тракту і швидкості випорожнення шлунка. Тіазиди можуть підвищувати ризик несприятливих ефектів, спричинених амантадином. Тіазиди можуть зменшувати ниркове виведення цитотоксичних лікарських засобів (наприклад, циклофосфаміду, метотрексану) і посилювати їх ефекти пригнічення функції кісткового мозку.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка. Ко-Ірбесан – це поєднання антагоніста рецепторів ангіотензину-ІІ, ірбесартану  і тіазидового діуретика гідрохлоротіазиду. Поєднання цих складових має додатковий протигіпертензивний ефект, при якому артеріальний тиск зменшується значно більше, ніж при застосуванні будь-якої складової окремо.
Ірбесартан – це сильнодіючий, перорально активний, селективної дії антагоніст рецепторів ангіотензину-ІІ (підтипу АТ1). Він може блокувати всі дії ангіотензину-ІІ, які забезпечує рецептор АТ1, незалежно від джерела або способу синтезу ангіотензину-ІІ. Селективний антагонізм рецепторів ангіотензину-ІІ (АТ1) стає причиною підвищення рівнів реніну і рівнів ангіотензину-ІІ в плазмі крові, а також зменшення концентрації альдостерону в плазмі крові. Окремо ірбесартан при його застосуванні в рекомендованих дозах пацієнтам без ризику виникнення електролітного дисбалансу істотно не впливає на рівні калію в сироватці крові. Ірбесартан не пригнічує АПФ (кініназу-ІІ) – фермент, який генерує ангіотензин-ІІ, а також розкладає брадикінін на неактивні метаболіти.  Ірбесартан не потребує метаболічної активації.
Гідрохлоротіазид – це тіазидовий діуретик. Механізм протигіпертензивного ефекту тіазидових діуретиків дотепер в повному обсязі не з’ясований. Тіазиди впливають на механізми повторного всмоктування електролітів у ниркових каналах, безпосередньо посилюючи виведення натрію і хлориду приблизно в однакових кількостях. За рахунок діуретичної дії гідрохлоротіазиду зменшується об’єм плазми, збільшуються активність реніну плазми та секреція альдостерону, внаслідок чого збільшується втрата калію і бікарбонату з сечею і зменшується концентрація калію в сироватці крові. Ймовірно через блокування ренін-ангіотензин-альдостеронової системи при одночасному застосуванні ірбесартану існує тенденція до компенсації втрати калію. При застосуванні гідрохлоротіазиду діурез розпочинається через 2 години, а піковий ефект настає приблизно на 4- й годині, тоді як його дія триває приблизно 6 - 12 годин.
Поєднання гідрохлоротіазиду та ірбесартану зумовлює дозозалежне додаткове зменшення артеріального тиску в межах діапазону терапевтичних доз.
При застосуванні 1 раз на добу 150 мг ірбесартану і 12,5 мг гідрохлоротіазиду мало місце зменшення середнього систолічного/діастолічного артеріального тиску з коригуванням даних за результатами прийому плацебо до рівня 12,9/6,9 мм рт. ст. (через 24 години після застосування) у пацієнтів з артеріальною гіпертензією від легкої до помірної форми. Піковий ефект спостерігався через 3 - 6 годин. При оцінці артеріального тиску шляхом амбулаторного моніторингу одночасне застосування 150 мг ірбесартану і 12,5 мг гідрохлоротіазиду 1 раз на добу давало послідовне зменшення артеріального тиску протягом 24 годин при середньому значенні зменшення систолічного / діастолічного артеріального тиску протягом 24 годин 15,8/10,0 мм рт. ст.. без урахування даних, отриманих внаслідок застосування плацебо. При визначенні шляхом амбулаторного моніторингу артеріального тиску перехід ефекту Ко-Ірбесан 150 мг/12,5 мг від мінімального до максимального значень становив 100 %. Ефекти від мінімального до пікового значень, які визначалися за допомогою тонометра під час відвідувань лікаря, становили 68 % і 76 % відповідно. Ці ефекти протягом 24 годин спостерігаються без надмірного зниження артеріального тиску відносно максимального значення і становлять безпечне та ефективне зменшення артеріального тиску протягом часу застосування однієї добової дози.
У пацієнтів, які належним чином не контролюються застосуванням 25 мг самого гідрохлоротіазиду, додавання ірбесартану давало додаткове середнє зменшення систолічного / діастолічного тиску без урахування даних, отриманих в результаті застосування плацебо, на рівні 11,1 / 7,2 мм рт. ст.
Ефект зменшення артеріального тиску ірбесартаном у поєднанні з гідрохлоротіазидом проявляється після прийому першої дози і триває протягом 1 - 2 тижнів, причому максимальний ефект настає через 6 - 8 тижнів. Під час довгострокових супроводжуючих досліджень ефект ірбесартану / гідрохлоротіазиду тривав протягом періоду, довшого за один рік. Хоча про це і не зазначено спеціально стосовно препарату Ко-Ірбесан, відновлення артеріальної гіпертензії при застосуванні як ірбесартану, так і гідрохлоротіазиду не спостерігалося.
Ефект впливу поєднання ірбесартану і гідрохлоротіазиду на рівень захворюваності і смертності не вивчався. Дані епідеміологічних досліджень показали, що при довготривалому лікуванні із застосуванням гідрохлоротіазиду зменшується ризик захворюваності й смертності внаслідок  серцево-судинних захворювань.
Різниці у відповіді на застосування препарату Ко-Ірбесан немає незалежно від віку або статі. Як і з іншими лікарськими засобами, які впливають на ренін-ангіотензинову систему, у чорношкірих пацієнтів з гіпертензією відповідь на монотерапію із застосуванням ірбесартану значно менша. Коли ірбесартан застосовується одночасно з малою дозою гідрохлоротіазиду (наприклад, 12,5 мг на добу), протигіпертензивна відповідь у чорношкірих пацієнтів наближається до відповіді нечорношкірих пацієнтів.
Ефективність і безпека  препарату Ко-Ірбесан як початкової терапії при тяжкій формі гіпертензії (визначається як ТДАТ ≥ 110 мм рт. ст.) оцінювалася в рамках багатоцентрового, рандомізованого, подвійно сліпого, активно контрольованого, 8-тижневого дослідження за  декількома напрямами.
Типи і кількість випадків побічних дій у пацієнтів, які проходили лікування із застосування комбінованого засобу, про які повідомлялося, були подібними до профілю побічних дій у пацієнтів, які отримували монотерапію. Протягом 8-тижневого періоду лікування в жодній групі учасників не було повідомлено про жоден випадок втрати свідомості.
Фармакокінетика. Одночасне застосування гідрохлоротіазиду і ірбесартану не чинить впливу на фармакокінетику будь-якого з компонентів лікарських засобів.
Ірбесартан і гідрохлоротіазид – це перорально активні препарати і при своїй активності не потребують біологічного перетворення. Після перорального застосування препарату Ко-Ірбесан абсолютна пероральна біодоступність становить 60 - 80 % і 50 - 80 % відповідно для ірбесартану і гідрохлоротіазиду. На біодоступність препарату Ко-Ірбесан їжа не впливає. Пікове значення концентрації у плазмі крові досягається через 1,5 - 2 години після перорального застосування для ірбесартану і через 1 - 2,5 години для гідрохлоротіазиду.
Зв’язування ірбесартану з білками плазми становить приблизно 96 %, причому зв’язування з клітинними складовими крові надзвичайно низьке настільки, що ним можна знехтувати. Об’єм розподілу ірбесартану становить  53 - 93 л. Гідрохлоротіазид зв’язується з білками плазми крові на 68 %,  і  його підтверджений об’єм розподілу становить 0,83 - 1,14 л/кг.
Ірбесартан показує лінійну і пропорційну дозуванню фармакокінетику в рамках діапазону дозування від 10 до 600 мг. Спостерігалося збільшення  всмоктування при дозах, менших від 600 мг; механізм цього не з’ясований. Загальне виведення з організму нирками становить відповідно 157 - 176 і 3,0 - 3,5 мл/хв. Кінцевий період напіввиведення ірбесартану становить 11 - 15 годин. Стабільні рівні концентрації у плазмі крові досягаються протягом 3 днів після початку режиму прийому однієї дози на добу. Обмежене накопичення ірбесартану (< 20 %) спостерігається в плазмі крові після повторного прийому добової дози. В рамках дослідження дещо вищі рівні концентрації ірбесартану в плазмі крові спостерігалися у пацієнтів жіночої статі з артеріальною гіпертензією. Однак, різниці між періодом напіввиведення і накопиченням ірбесартану виявлено не було. Для пацієнтів жіночої статі коригування дозування не потребується. Значення AUC і Сmax для ірбесартану також були дещо вищими у пацієнтів похилого віку (≥ 65 років), ніж у молодих пацієнтів (18 - 40 років). Однак, кінцеве значення періоду напіввиведення істотно не відрізнялося. Для пацієнтів похилого віку коригування дозування непотрібно. Середнє значення періоду напіввиведення гідрохлоротіазиду з плазми крові згідно з повідомленими даними становить 5-15 годин.
Після перорального або внутрішньовенного застосування 14С ірбесартану 80-85% радіоактивності плазми крові, що циркулює, відноситься до незміненого ірбесартану. Ірбесартан метаболізується печінкою завдяки сполученню з глюкуронідами і окисненню. Основний метаболіт, який перебуває в циркуляції, – ірбесартану глюкуронід (приблизно 6%). Дослідження in vitro показують, що ірбесартан перш за все окиснюється цитохромним ферментом Р450 CYP2C9; ізофермент CYP3А4 має незначний вплив, яким можна знехтувати. Ірбесартан і його метаболіти виводяться як печінкою, так і нирками. Або після перопального, або після внутрішньовенного застосування 14С ірбесартану приблизно 20 % радіоактивності виводиться з сечею, а решта — з фекаліями. Менше 2 % дози виводиться з сечею у формі незміненого ірбесартану. Гідрохлоротіазид не метаболізується, проте швидко виводиться нирками. Принаймні 61 % перорально застосовуваної дози виводиться в незміненому вигляді протягом 24 годин. Гідрохлоротіазид перетинає плацентарний бар’єр, проте не долає гематоенцефалічного бар’єру, і потрапляє  у  материнське  молоко.
Ниркова недостатність: у пацієнтів з нирковою недостатністю або у пацієнтів, які проходять гемодіаліз, параметри фармакокінетики ірбесартану істотно не змінюються. Ірбесартан за допомогою гемодіалізу не виводиться. Повідомлялося, що у пацієнтів із кліренсом креатиніну < 20 мл/хв. період напіввиведення гідрохлоротіазиду зростав до 21 години.
Печінкова недостатність: у пацієнтів з цирозом печінки від легкого до помірного ступеня тяжкості параметри фармакокінетики ірбесартану істотно не змінюються. Дослідження із залученням пацієнтів з тяжким ступенем печінкової недостатності не проводилися.
Фармацевтичні характеристики.
Основні фізико-хімічні властивості: таблетки по 150 мг/12,5 мг: овальні двоопуклі таблетки рожевого кольору, вкриті оболонкою, з лінією розлому з одного боку;
таблетки по 300 мг/12,5 мг: продовгуваті таблетки рожевого кольору, вкриті оболонкою, з лінією розлому з одного боку.
Термін придатності. 2 роки.
Умови зберігання.
Зберігати при температурі не вище 25 °С.
Зберігати у недоступному для дітей місці.
Упаковка.
По 14 таблеток у блістері, по 2 блістери в картонній упаковці.

Написати відгук