Вальдоксан (Valdoxan) 25 мг, 28 таблеток

Вальдоксан (Valdoxan)

Клініко-фармакологічна група: Антидепресант
Фармако-терапевтична група: Антидепресант
Фармакологічна дія
Фармакодинаміка
Агомелатин – агоніст мелатонінергічних MT1- та MT2-рецепторів та антагоніст серотонінових 5-HT2С-рецепторів. Агомелатин є антидепресантом, активним на валідованих моделях депресії (тест набутої безпорадності, тест розпачу, хронічний стрес помірної вираженості), так само як і на моделях з десинхронізацією циркадних ритмів, а також в експериментальних ситуаціях тривоги та стресу. Було показано, що агомелатин не впливає на захоплення моноамінів і не має спорідненості до альфа-, бета-адренергічних, гістамінергічних, холінергічних, допамінергічних та бензодіазепінових рецепторів.
Агомелатин посилює вивільнення дофаміну та норадреналіну, особливо в області префронтальної кори головного мозку та не впливає на концентрацію позаклітинного серотоніну. У дослідах тварин з десинхронізацією циркадних ритмів було показано, що агомелатин відновлює синхронізацію циркадних ритмів за допомогою стимуляції мелатонінових рецепторів.
Агомелатин сприяє відновленню нормальної структури сну, зниженню температури тіла та виділенню мелатоніну.
Показано ефективність короткострокового застосування агомелатину (терапія 6-8 тижнів) у дозах 25-50 мг у пацієнтів із великими депресивними епізодами.
Також показано ефективність застосування агомелатину у хворих з більш тяжкими формами депресивного розладу (оцінка за шкалою Гамільтона ≥25).
Агомелатин був також ефективний при високих рівнях тривоги, так само як і при поєднанні тривожних і депресивних розладів.
Підтверджено підтримуючий антидепресивний ефект агомелатину (при тривалості дослідження 6 місяців) у дозі 25-50 мг 1 раз на добу. Результати дослідження підтвердили протирецидивну ефективність агомелатину, яка оцінювалася за часом до рецидиву захворювання (p=0.0001). Частота розвитку рецидиву у групі пацієнтів, які приймали агомелатин, становила 22%, у групі плацебо – 47%.
Ефективність агомелатину була продемонстрована у шести з семи клінічних досліджень (перевага (2 дослідження), або порівнянна ефективність (4 дослідження)) у гетерогенних популяціях дорослих пацієнтів з депресією, порівняно з СІОЗС/СІОЗСН (сертралін, есциталопрам, флуоксетин, венла . Антидепресивний ефект оцінювався за шкалою Гамільтона (17-пунктова версія) або як первинна, або як вторинна кінцева точка.
Агомелатин не має негативного впливу на уважність та пам'ять, у пацієнтів з депресією агомелатин у дозі 25 мг збільшує тривалість фази повільного сну без зміни кількості та тривалості фаз швидкого сну. Прийом агомелатину в дозі 25 мг також сприяє більш швидкому настанню сну зі зниженням ЧСС та покращенню якості сну (починаючи з першого тижня лікування); при цьому загальмованості вдень не відзначається.
На тлі прийому агомелатину відзначено тенденцію до зниження частоти сексуальної дисфункції (вплив на збудження та оргазм).
Прийом агомелатину не впливає на ЧСС та АТ, не викликає сексуальних порушень, не викликає синдрому "скасування" (навіть при різкому припиненні лікування) та синдрому "звикання".
Ефективність агомелатину в дозі 25-50 мг 1 раз на добу підтверджена у пацієнтів з депресією похилого віку молодше 75 років під час 8-тижневого клінічного дослідження. У пацієнтів віком 75 років та старших немає підтверджених даних про наявність суттєвого ефекту.
Переносність агомелатину у пацієнтів похилого віку порівнянна з такою у молодих.
У ході проведення 3-тижневого, контрольованого дослідження за участю пацієнтів з великим депресивним розладом та недостатнім терапевтичним ефектом від прийому пароксетину (СІОЗС) або венлафаксину (СІОЗСН), при переході з терапії даними антидепресантами на лікування агомелатином спостерігався синдром відміни. Синдром відміни з'являвся як після одномоментного припинення лікування призначеними раніше СІОЗС/СІОЗСН, так і при їх поступовому скасуванні, що могло бути помилково прийнято за прояв низької ефективності агомелатину на початковому етапі лікування.
Кількість пацієнтів, у яких через тиждень після відміни СІОЗС/СІОЗСН спостерігався хоча б один симптом, пов'язаний із синдромом відміни, була нижчою у групі з тривалим зниженням дозування (поступове зниження дози СІОЗС/СІОЗСН протягом 2 тижнів), ніж у групі зі швидким зниженням. дозування (поступове зниження дози СІОЗС/СІОЗСН протягом 1 тижня), і ніж при одномоментному скасуванні: 56.1%, 62.6% та 79.8% пацієнтів відповідно.
Фармакокінетика
Всмоктування
Після прийому внутрішньо агомелатин швидко (≥80%) всмоктується. Cmax у плазмі досягається через 1-2 години після прийому внутрішньо. Абсолютна біодоступність після прийому терапевтичної дози низька (<5%); міжіндивідуальна варіабельність значна. Біодоступність у жінок вища, ніж у чоловіків. Біодоступність збільшується на фоні пероральних контрацептивів і знижується на фоні куріння.
При призначенні терапевтичних доз Cmax збільшувалася пропорційно дозі. При прийомі більш високих доз відзначався більш виражений ефект першого проходження через печінку. Прийом їжі (як звичайної, так і з високим вмістом жирів) не впливав ні на біодоступність, ні на рівень всмоктування. На тлі їди з високим вмістом жирів міжіндивідуальна варіабельність показників збільшувалася.
Розподіл
Vd у рівноважній фазі становив близько 35 л. Зв'язування з білками плазми – 95% незалежно від концентрації препарату, віку чи наявності ниркової недостатності.
При печінковій недостатності спостерігалося дворазове збільшення вільної фракції препарату.
Метаболізм
Після внутрішнього застосування агомелатин піддається швидкому окисленню, в основному за рахунок ізоферментів CYP1A2 і CYP2C9. Ізофермент CYP2C19 також бере участь у метаболізмі агомелатину, проте його роль менш значуща.
Основні метаболіти у вигляді гідроксильованого та деметильованого агомелатину неактивні, швидко зв'язуються та виводяться нирками.
Виведення
Виведення відбувається швидко. T1/2 із плазми становить від 1 до 2 год. Метаболічний кліренс становить близько 1100 мл/хв. Виведення відбувається переважно нирками (80%) як метаболітів. Кількість незміненого препарату у сечі незначна. При повторному призначенні препарату кінетика змінюється.
Фармакокінетика у особливих груп пацієнтів
Ниркова недостатність. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю при одноразовому прийомі агомелатину в дозі 25 мг фармакокінетичні параметри значно не змінювалися. Через обмежений клінічний досвід слід бути обережним при призначенні агомелатину пацієнтам з помірною та вираженою нирковою недостатністю.
Печінкова недостатність. При призначенні агомелатину в дозі 25 мг пацієнтам зі слабко вираженою (клас А за класифікацією Чайлд-П'ю) та помірною (клас В за класифікацією Чайлд-Пью) хронічною печінковою недостатністю на тлі цирозу печінки було відзначено збільшення його концентрації у плазмі у 70 та 140 разів. відповідно, порівняно з добровольцями, порівнянними за статтю, віком та по відношенню до куріння, але без печінкової недостатності.
Пацієнти похилого віку. При призначенні агомелатину в дозі 25 мг пацієнтам похилого віку (у віці 65 років і старше) було зазначено, що середня AUC і середня Cmax були в 4 рази і в 13 разів, відповідно, вище у пацієнтів у віці 75 років і старші порівняно з пацієнтами молодше 75 років. Загальна кількість пацієнтів, які отримували 50 мг, була надто низька, щоб робити будь-які висновки. Корекція дози в залежності від віку не потрібна.
Расова приналежність. Відсутні дані про расові відмінності фармакокінетичних параметрів.
Показання для застосування Вальдоксан®
Лікування великого депресивного розладу у дорослих
Режим дозування
Орально. Пігулки препарату Вальдоксан® можна приймати незалежно від їди. Таблетку слід ковтати повністю, не розжовуючи.
При пропусканні прийому чергової дози препарату під час наступного прийому Вальдоксан приймають у звичайній дозі (не слід приймати пропущену дозу).
Для покращення контролю пацієнтом прийому препарату на блістері, що містить таблетки, надруковано календар.
Рекомендована доза – 25 мг (1 таб.) 1 раз на добу перед сном. За відсутності клінічної динаміки після двотижневого лікування дозу можна збільшити до 50 мг (2 таб. по 25 мг) 1 раз на добу перед сном.
Рішення про збільшення дози має бути прийняте з урахуванням зростання ризику підвищення активності трансаміназ. Будь-яке підвищення дози до 50 мг має бути зроблено на підставі оцінки користі та ризику для конкретного пацієнта та при строгому контролі печінкових проб.
Перед початком терапії функціональні печінкові проби мають бути проведені у всіх пацієнтів. Терапія не може бути розпочата у пацієнтів з рівнем трансаміназ, що більш ніж у 3 рази перевищують ВГН (див. розділи "Протипоказання" та "Особливі вказівки"). Протягом лікування функція печінки повинна контролюватись періодично, приблизно через 3 тижні, приблизно через 6 тижнів (закінчення періоду купівлі терапії), приблизно через 12 тижнів та 24 тижні (закінчення підтримуючого періоду терапії) після початку терапії, і надалі відповідно до клінічної ситу (Див. розділ "Особливі вказівки"). Якщо активність трансаміназ більш ніж у 3 рази перевищує ВГН, прийом препарату слід припинити (див. розділи "Протипоказання" та "Особливі вказівки").
При збільшенні дози слід контролювати функцію печінки з такою самою частотою, як і на початку застосування препарату.
Тривалість лікування
Лікарська терапія депресії повинна проводитись принаймні протягом 6 місяців до повного зникнення симптомів депресії.
Перехід із терапії СІОЗС/СІОЗСН на терапію агомелатином
Можливий синдром відміни після припинення прийому СІЗЗС/СІЗЗСН.
Для зниження ризику виникнення синдрому відміни після припинення лікування раніше призначеними СІОЗС/СІОЗСН слід дотримуватися вказівок інструкції з медичного застосування цих препаратів.
Прийом агомелатину може бути розпочато з 1-го дня поступового зниження дози антидепресантів СІОЗС/СІОЗСН (див. розділ "Фармакодинаміка").
Припинення лікування
У разі припинення лікування немає необхідності поступового зниження дози.
Літні пацієнти
Ефективність та безпека агоатину (у дозі 25-50 мг/добу) підтверджується у пацієнтів із літньою депресією молодше 75 років. Пацієнти віком від 75 років і старше не підтвердили дані про наявність значного ефекту. У зв'язку з цим Вальдоксан не слід призначатися пацієнтам цієї вікової групи (див. Розділи "Спеціальні інструкції" та "фармакологічна дія"). Корекція дози залежно від віку не потрібна (див. Розділ "Фармакологічна дія").
Пацієнти з нирковою недостатністю
У пацієнтів із важкою нирковою недостатністю значної зміни фармакокінетичних параметрів це не спостерігалося. Досвід використання препарату Вальдоксан з великими депресивними епізодами у пацієнтів із середньою та важкою нирковою недостатністю обмежений. При призначенні препарату Вальдоксан у таких пацієнтів слід обережно (див. Розділ "Спеціальні інструкції").
Пацієнти з печінковою недостатністю
Вальдоксан протипоказаний пацієнтам з печінковою недостатністю (див. Розділи "протипоказання", "Спеціальні інструкції" та "Фармакокінетика").
Побічна дія
У клінічних дослідженнях Вальдоксан отримав понад 8000 пацієнтів з депресією. Побічні ефекти найчастіше були незначними або помірно вираженими та спостерігалися протягом перших 2 тижнів лікування. Найчастіше відмічено головний біль, нудота та запаморочення. Помітні побічні ефекти, як правило, були тимчасовими і в основному не потребували припинення лікування.
Нижче наведено дані про побічні ефекти, що спостерігаються під час плацебо-контрольованих та порівняльних клінічних досліджень.
Частота побічних ефектів агоїлатину наведена у вигляді наступної градації: Дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100, <1/10), нечасто (≥1/1000, <1/1/1/1/1/1/1/ 100), рідко (≥1/1/1/1/1 10 000, <1/1000); Дуже рідко (<1/10 000), не визначена частота.
З частини центральної нервової системи: дуже часто - головний біль; Часто - запаморочення, сонливість, безсоння; Нечасто - мігрень, парестезія, синдром неспокійних ніг*; Рідко - Акатісія*.
З шлунково -кишкового тракту: часто - нудота, діарея, запор, біль у животі, блювота*.
З печінки та жовчовивідних шляхів: часто збільшення активності ALT та/або дії (більше 3 разів порівняно з ВГН у 1,2% пацієнтів на тлі споживання агоатину в дозі 25 мг на день та в 2,6% пацієнтів, коли приймають агілатин у дозі в дозі 50 мг на добу, порівняно з 0,5% проти фону плацебо в клінічних дослідженнях); Нечасто - збільшення активності γ -глутамільтрансферази* (GGT) (більше 3 разів порівняно з WHF); Рідко - гепатит, збільшення активності SCF*(більше 3 разів порівняно з VLA), печінковою недостатністю*(1), жовтяницею*.
З шкіри та підшкірної тканини: нечасто - пітливість, екзема, свербіж шкіри*, кропив’янка*; Рідко - еритематозна висип, набряк обличчя та набряк Квінке*.
З боку органу слуху: нечасто - шум у вухах*.
З боку органу зору: нечасто - нечітке бачення.
З боку системи опорно -рухового апарату: часто - біль у спині.
З нирок та сечовивідних шляхів: рідко - затримка сечі*.
Загальні розлади: Часто - втома.
Психічні розлади: часто - тривога, незвичайні мрії*; Нечасті - суїцидальні думки або суїцидальна поведінка (див. Розділ "Спеціальні інструкції"), агітація та пов'язані з ними симптоми* (наприклад, дратівливість та тривога), агресивність*, кошмари*, манія/гіпоміміна (див. Розділ "Спеціальні інструкції"), Плутанина*; Рідко - галюцинації*.
Дані (додаткові) Обстеження: Часто - збільшення маси тіла*; Нечасто - зменшення маси тіла*.
* Оцінка частоти небажаних реакцій, виявлених спонтанними повідомленнями, проводилася на основі даних клінічних досліджень.
(1) Повідомлялося лише про кілька випадків зі смертю або трансплантацією печінки у пацієнтів з раніше існуючими факторами ризику факторів пошкодження печінки.
Протипоказання для використання
підвищена чутливість до агоїлатину та/або будь -якої з допоміжних речовин препарату (див. Розділ "композиція");
Дефіцит печінки (наприклад, цироз або захворювання печінки в активній фазі) або підвищення рівня трансамінази більш ніж у 3 рази відносно VGN (див. Розділи "режим дозування" та "спеціальні інструкції");
Одночасне використання потужних інгібіторів ізоензиму CYP1A2 (наприклад, флювскамін, ципрофлоксацин) (див. Розділ "Взаємодія лікарських засобів");
Вік дітей до 18 років (через відсутність достатнього досвіду в клінічному використанні). У дітей та підлітків на тлі інших антидепресантів, суїцидальна поведінка (спроби самогубств та суїцидальних думок) та ворожнечі (в основному агресивність, конфліктна поведінка, роздратування) часто спостерігалися порівняно з групою плацебо.
Не слід застосовувати препарат у пацієнтів з непереносимістю лактози: лактазною недостатністю, галактоземією та глюкозо-галактозною мальабсорбцією.
З обережністю слід призначати препарат пацієнтам з помірною та вираженою нирковою недостатністю при лікуванні великих депресивних епізодів, при одночасному призначенні агомелатину з помірними інгібіторами ізоферменту CYP1A2 (такими як пропранолол, еноксацин), пацієнтам з маніакнезами або анемезамами; були події, пов'язані із суїцидом, а також пацієнтам, які мали суїцидальні наміри до початку терапії.
Слід бути обережними при призначенні препарату пацієнтам, які зловживають алкоголем або приймають препарати, здатні викликати порушення функції печінки.
Застосування при вагітності та годуванні груддю
Вагітність
Дані щодо застосування агомелатину під час вагітності відсутні або обмежені (менше 300 результатів вагітності).
Дослідження на тваринах не виявили прямих чи опосередкованих шкідливих впливів протягом вагітності, розвиток ембріона та плоду, родову діяльність та постнатальний розвиток. Як запобіжний засіб рекомендується уникати призначення препарату Вальдоксан® при вагітності.
Грудне годування
Невідомо, чи проникає агомелатин у грудне молоко у жінок під час лактації.
В експериментах на тваринах було показано, що агомелатин та його метаболіти проникають у грудне молоко. Ризик для новонародженої дитини не може бути виключений. Необхідно оцінити значущість грудного вигодовування для дитини та терапії для матері та прийняти рішення про припинення грудного вигодовування або про припинення прийому препарату.
Фертильність
Репродуктивні дослідження на щурах та кроликах не показали впливу агомелатину на фертильність.
Застосування при порушеннях функції печінки
Препарат протипоказаний при печінковій недостатності.
Застосування при порушеннях функції нирок
У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю значних змін фармакокінетичних параметрів не було. Досвід застосування препарату Вальдоксан® при великих депресивних епізодах у пацієнтів із середнім та тяжким ступенем ниркової недостатності обмежений. При призначенні препарату Вальдоксан таким пацієнтам, слід бути обережними.
Застосування у дітей
Протипоказаний у дитячому та підлітковому віці до 18 років (через відсутність достатнього досвіду клінічного застосування).
Застосування у пацієнтів похилого віку
Ефективність та безпека агомелатину (у дозі 25-50 мг на добу) підтверджена у пацієнтів похилого віку (молодше 75 років) з депресією. У пацієнтів віком 75 років та старших немає підтверджених даних про наявність суттєвого ефекту. У зв'язку з цим Вальдоксан не слід призначати пацієнтам цієї вікової групи. Корекція дози в залежності від віку не потрібна.
Особливі вказівки
Моніторинг показників функції печінки
Повідомлялося про випадки ураження печінки, включаючи печінкову недостатність (приводили у виняткових випадках до смерті або вимагали трансплантації печінки у пацієнтів з раніше наявними факторами ризику ураження печінки), підвищення рівня печінкових ферментів більш ніж у 10 разів щодо ВГН, гепатиту та жовтяниці у пацієнтів які приймали Вальдоксан®, у післяреєстраційний період (див. розділ "Побічна дія"). Більшість цих порушень виникало у перші місяці лікування. Характер ураження печінки є головним чином гепатоцелюлярним. Як правило, після припинення терапії рівні трансаміназ поверталися до нормальних значень.
Слід виявляти обережність перед початком лікування та вести ретельне спостереження в процесі лікування для всіх пацієнтів, особливо які мають фактори ризику розвитку захворювань печінки або препарати, що отримують супутню терапію, які можуть спричинити ураження печінки.
До початку терапії
Лікування Вальдоксан має бути призначено лише після ретельної оцінки відношення очікуваної користі для можливого ризику у пацієнтів з факторами ризику розвитку порушення функції печінки, наприклад:
Ожиріння/надмірна маса тіла/неалкохольний жирний гепатоз, діабет;
алкоголізм та/або зловживання алкоголем;
Приймання препаратів, здатних викликати порушення функції печінки.
Перед початком терапії функціональні тести на печінку повинні проводитися у всіх пацієнтів, а терапію не можна розпочати, якщо рівень печінкових ферментів АЛТ та/або ACT більше ніж у 3 рази вище, ніж у розділі "протипоказання"). Слід обережно спостерігати при призначенні препарату Вальдоксан пацієнтам із спочатку підвищеною активністю трансамінази (вище VGN, але не більше 3 разів відносно WHF).
Частота функціональних зразків печінки:
до початку терапії;
і далі:
Приблизно через 3 тижні,
Приблизно через 6 тижнів (кінець періоду купівлі),
Приблизно через 12 та 24 тижні (кінець підтримуючого періоду терапії),
Надалі - відповідно до клінічної ситуації.
Зі збільшенням дози функцію печінки слід контролювати з такою ж частотою, що і на початку терапії.
Зі збільшенням активності трансаміназ у сироватці крові друге дослідження слід проводити протягом 48 годин.
В процесі лікування
Лікування Вальдоксан слід негайно припинити у випадку:
Поява симптомів та ознак можливої ​​порушення функції печінки (наприклад, темна сеча, вибілений стілець, жовтня шкіри/ока, біль у правому верхньому животі, нещодавно виявилася постійною і незрозумілою втомою);
Підвищення рівня трансамінази більш ніж 3 рази порівняно з WHN.
Після лікування терапії Вальдоксан функціональні тести на печінку слід регулярно проводити для нормалізації рівня трансаміназ.
Літні пацієнти
Ефективність вживання препарату у пацієнтів похилого віку (у віці 75 років і старше) не встановлена. У зв'язку з цим Вальдоксан не повинен призначатися пацієнтам цієї вікової групи (див. Розділи "режим дозування" та "фармакологічна дія").
Літні пацієнти з деменцією
Вальдоксан не повинен призначатися для лікування великих депресивних епізодів у пацієнтів літнього віку з деменцією (через відсутність даних про ефективність та безпеку препарату в цій групі пацієнтів).
Пацієнти з нирковою недостатністю
У пацієнтів із важкою нирковою недостатністю значної зміни фармакокінетичних параметрів це не спостерігалося. Однак досвід використання препарату Вальдоксан у великих депресивних епізодах у пацієнтів із середньою та важкою нирковою недостатністю обмежений. При призначенні препарату Вальдоксан такі пацієнти повинні бути обережними.
Біполярні розлади/манія/гіпоманія
Слід обережно при використанні препарату Вальдоксан у пацієнтів з біполярними розладами, маніакальними або анамнезними гіпоманічними епізодами. Коли з’являються симптоми манії, вам слід припинити приймати препарат (див. Розділ "Побічні ефекти").
Самогубство/суїцидальна поведінка
У депресивному стані збільшується ризик суїцидальних думок, самогубств та самогубств (події, пов’язаних із самогубством). Ризик зберігається до чіткої ремісії. Пацієнти повинні перебувати під медичним наглядом, поки стан не покращиться (після початку терапії може пройти кілька тижнів, перш ніж стан покращиться). Клінічний досвід свідчить про те, що ризик самогубства може збільшуватися на ранніх стадіях настання ремісії.
Пацієнти в анамнезі, які мали події, пов’язані зі самогубством, а також пацієнти, які мали суїцидальні наміри до початку терапії, піддаються ризику, а під час терапії повинні перебувати під тісним медичним наглядом.
Результати мета-аналізу клінічних досліджень антидепресантів у пацієнтів з психічними порушеннями свідчать про підвищений ризик суїцидальної поведінки у пацієнтів віком до 25 років на тлі антидепресантів порівняно з плацебо.
Протягом періоду лікування пацієнти, особливо група ризику, повинні перебувати під ретельним медичним наглядом, особливо на початку терапії та коли доза препарату змінюється. Пацієнтів (та осіб, які доглядають за ними) повинні бути поінформовані про необхідність негайного побачити лікаря, коли держава погіршується, самогубство та незвична поведінка, а також на суїцидальні думки.
Використання суглобів з інгібіторами ізоензиму CYP1A2
Слід спостерігати за одночасним використанням агогатину з помірними інгібіторами ізоензиму CYP1A2 (наприклад, прранололу, еноксацину) через можливість збільшення концентрації агоїлатіну (див. Розділи "протипоказання" та "препарати взаємодії").
Пацієнти з непереносимістю лактози
Препарат не слід застосовувати пацієнтам з непереносимістю лактози: дефіцит лактази, галакто-земля та глюкозо-галактозна малібсорбція (див. Розділ "протипоказання").
Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами
Дослідження вивчення впливу препарату Вальдоксан на здатність керувати автомобілем, а інші механізми не проводилися. Слід пам’ятати, що запаморочення та сонливість - це часті побічні ефекти агоатину.
Передозування
Дані про передозування агомелатину обмежені.
Симптоми: сонливість, біль в епігастрії, занепокоєння, слабкість, тривога, ажитація, напруження, запаморочення, ціаноз, нездужання. При прийомі пацієнтом агомелатину в дозі 2450 мг стан нормалізувався самостійно, без порушень серцево-судинної системи або зміни лабораторних показників.
Лікування: специфічні антидоти для агомелатину не відомі; симптоматичне лікування та моніторинг у спеціалізованих відділеннях з наступним спостереженням.
Лікарська взаємодія
Потенційно можливий вплив інших лікарських засобів
Агомелатин на 90% метаболізується у печінці за участю цитохрому Р450 1А2 (CYP1A2) та на 10% - за допомогою CYP2C9/19. Тому будь-які препарати, метаболізм яких залежить від цих ізоферментів, можуть збільшувати чи знижувати біодоступність агомелатину.
Флувоксамін є сильним інгібітором ізоферменту CYP1A2 та помірним інгібітором ізоферменту CYP2C9 і суттєво уповільнює метаболізм агомелатину, при цьому концентрація агомелатину збільшується приблизно в 60 (12-412) разів. Тому одночасне застосування агомелатину та сильних інгібіторів ізоферменту CYP1A2 (таких як флувоксамін, ципрофлоксацин) протипоказане.
Одночасне призначення агомелатину та естрогенів, які є помірними інгібіторами ізоферменту CYP1A2, призводить до збільшення концентрації агомелатину у декілька разів. Хоча комбіноване застосування агомелатину та естрогенів не супроводжувалося погіршенням профілю безпеки терапії, слід дотримуватися обережності при одночасному призначенні агомелатину з іншими помірними інгібіторами ізоферменту CYP1A2 (такими як пропранолол, еноксацин) до накопичення достатнього клінічного застосування.
Рифампіцин, як індуктор обох цитохромів, що беруть участь у метаболізмі агомелатину, може знижувати біодоступність агомелатину.
Показано, що куріння, індукуючи ізофермент CYP1A2, знижує біодоступність агомелатину, особливо у пацієнтів, які зловживають курінням (≥15 цигарок/день) (див. розділ "Фармакокінетика").
Потенційно можливий вплив агомелатину на інші лікарські засоби
In vivo агомелатин не індукує ізоферменти цитохрому Р450. Агомелатин не пригнічує ізофермент CYP1A2 in vivo та інші ізоферменти цитохрому Р450 in vitro. Тому агомелатин не впливає на концентрацію лікарських засобів, метаболізм яких пов'язаний із цими ізоферментами.
Препарати, які значною мірою зв'язуються з білками плазми.
Агомелатин не змінює вільну концентрацію препаратів, які значною мірою пов'язуються з білками плазми та, у свою чергу, вони не впливають на концентрацію агомелатину.
Інші лікарські засоби
Не виявлено фармакокінетичної та фармакодинамічної взаємодії агомелатину та препаратів, що часто застосовуються у цільовій популяції пацієнтів: бензодіазепінів, препаратів літію, пароксетину, флуконазолу та теофіліну.
Алкоголь
Не рекомендується застосування агомелатину разом із алкоголем.
Електросудомна терапія (ЕСТ)
Відсутні дані про застосування агомелатину одночасно з електросудомною терапією (ЕСТ). Оскільки у дослідах на тваринах агомелатин не сприяв виникненню судом, небажані наслідки спільного використання агомелатину та ЕСТ видаються малоймовірними.
Умови зберігання препарату Вальдоксан®
Препарат слід зберігати у недоступному для дітей місці при температурі не вище 30°С.
Термін придатності препарату Вальдоксан®
Термін придатності – 3 роки. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.

Написати відгук